Переключення – властивість уваги, яка виявляється при довільному переході індивіда від однієї дії до іншої. Воно може бути легким чи важким, повним та неповним. Подекуди буває нелегко перейти від одних дій до інших, особливо, якщо новий об’єкт не приваблює. Неповне переключення має місце тоді, коли індивід перебуває від впливом попередньої діяльності. Ця властивість уваги також залежить від характеру об’єкта, виконуваних дій, їх смислу та індивідуально-психологічних особливостей індивіда. При цьому здатність до переключення є характеристикою гнучкості уваги, що істотно відрізняє одну людину від іншої. Наприклад, одна людина може легко перейти до іншого виду діяльності, тоді як для другої це буде нелегким завданням. Якість переключення також знижується при переході від нескладних дій до складніших, від значущої діяльності до нецікавої. Що цікавою була попередня діяльність, то важче зосереджуватись на наступній.

Переключення може мати б. мимовільний характер. У цьому разі воно набуває вигляду відокремлення уваги, що спричиняється тими самими подразниками, які привертають до себе мимовільну увагу. Прикладом відволікання є так звана неуважність. Проте з іншого боку, неуважністю буде такий ступінь концентрації уваги, за якого істотно звужується поле свідомості. Це власне, два види неуважності: перший може стати причиною зниження продуктивності діяльності, тоді як другий, навпаки – підвищення. Тому неуважність молодшого школяра пояснюється по іншому, ніж горезвісна неуважність ученого.

Обсяг – властивість уваги, що визначається кількістю об’єктів, на них одночасно зосереджується індивід. Досліджуваному протягом короткого часу (від 10 до 100 мс.) демонстрували певну кількість об’єктів. У такий обсяг уваги дитини 2-3 об’єкти і майже не відрізняється від обсягу короткочасної пам’яті.

Отже, обсяг уваги залежить від організації матеріалу на якому зосереджується індивід, а також від його здатності відтворювати такий матеріал у формі образу. В школярів ця властивість формується в міру становлення навчальної діяльності, а в дорослих – оволодіння професією.

Розподіл – властивість уваги, з якою пов’язана можливість одночасного виконання індивідом дій з різнорідними об’єктами. Завдяки цій властивості індивід може займатися відразу кількома справами. Це залежить від характеру, ступеня складності дій і, особливо, рівня оволодіння ними. Що складніша дія, то важче розподіляти увагу, що більше автоматизований операційний склад однієї з них – то легше. У процесі реальної діяльності властивість уваги виконують різні функції і перебувають між собою в різних відношеннях. Так, стійкість і концентрація нерідко порушуються під впливом переключення, останній може змінитися розподілом, який, у свою чергу, залежатиме від обсягу. Водночас кожна властивість має відносну самостійність: висока концентрація уваги може поєднуватися зі слабким переключенням, що характерно, наприклад, для нервовості зосереджених на якійсь проблемі людей.

У зв’язку з відносною самостійністю кожної з цих властивостей можна говорити про типи уваги. Відтак, увага може бути стійкою або нестійкою, концентрованою або флуктуюваною (від лат. fluctuatio – хвилювання, безперервний рух), з гарним чи поганим переключенням, вузьким чи широким обсягом, з ефективним чи неефективним розподілом.

Рівень розвитку і властивості уваги істотно позначаються на успішності діяльності, наприклад навчальної. Про те, це не означає, що вчитель, викладач повинен лише привернути увагу учня до певного матеріалу. Їхня навчальна д-сть має бути побудована таким чином, щоб увага “йшла” за навчальними діями. Я обслуговувала процес їх виконання. Для цього навчальний матеріал доцільно надавати у вигляді задач, розв’язування яких передбачає і організацію уваги, і перехід довільної форми в післядовільну.

Увага та її властивості є особливим значенням для організації навчальної діяльності молодших школярів. Адже, щоб зрозуміти суть предмету, який ми розглядаємо, нам необхідно звернути на нього неабияку увагу.

Увага першокласника ще багато в чому зберігає риси характерні для дошкільників. Обсяг уваги вузький, першокласники не здатні одночасно розглядати картину і слухати розповіді учителя про життя і діяльність її автора – художника. Сприймаючи складний для них зміст (записані арифметичні вирази), діти швидко виконують знайомі дії, але відразу забувають, якими числами доти оперували, в результаті яких дій дістали правильну відповідь, бо кожний момент зосереджуються лише на якомусь одному змісті своєї діяльності. Учні І-ІІ класів не вміють ще спрямовувати свою увагу на головне істотне в оповіданні, картині або реченні. Якщо, наприклад, у задачі мова йде про жовті і червоні троянди, на які прилетіли метелики, діти легко “сповзають” з оперування числами на обговорення кольору метеликів, їх видів, починають пригадувати, де і коли вони їх ловили. Увага до деталей оповідання (події) – внаслідок характерної для маленьких дітей зайнятості і ситуативності сприймання складних для них явищ, невміння аналізувати, виділяти головне і бачити істотні зв’язки в цілому, що сприймається. Невміння відокремити істотне від другорядного змінюється, якщо вчитель неодноразово підкреслює і таким чином спеціально виділяє певний елемент цілого. Стаючи акцентованим компонентом комплексного подразника, що сприймається, такий елемент привертає до себе увагу учнів. Так, під час вивчення літери “ь” діти починають “чути” м’який приголосний звук скрізь. Вони пишуть “синья” (замість “синя”), “вьзяв”, “рьяма”. Оперуючи