1.Зосередженість, концентрація уваги в учня може бути інтенсивною, особливо під час виконання цікавої роботи. І ці моменти він не помічає того, що відбувається навколо. Але стійкість уваги не досить розвинена. Інколи незначний факт або малопомітний для інших предмет відволікає увагу дітей. Буває, що навчальний матеріал породжує у дітей непотрібні асоціації, і це причиною відвернення уваги.

Учителю, яки проводить заняття з першокласниками, особливо важливо стежити за тим, щоб який-небудь предмет або факт негативно не вплинув на спрямування думки учня, не відвертав їх від роботи.

Обсяг уваги значною мірою залежить від набутого досвіду людини. У молодшого школяра досвіду небагато. Тому діти майже не спроможні тримати в полі зору кілька об’єктів. Так, першокласник знає, що переходити вулицю можна лише на зелене світло світлофора і обов’язково треба дивитися, чи не їде машина. Проте дитина не завжди виконує це, тому що обсяг її уваги малий. Навіть пізніше, коли вона переходить до наступного класу, дитина може захопитись грою в м’яча і побігти за ним на середину вулиці, не звертаючи уваги на транспорт, що рухається.

В навчальні роботі молодшому школяреві важко, додавати числа, перевіряти здобутий загальний результат, наприклад 4+3+2. додавши 2 до 7 учень уже не помічає, з яких чисел вийшло 7, бо він не в змозі фіксувати увагу на всіх трьох числах. Те саме буває і при розв’язанні задач на дві дії. Повторити умову задачі учень може, але тримати в полі зору обидві дії для нього спочатку дуже важко.

Обмеженість уваги, особлива помітна в семирічних дітей, починає швидко зникати в школі, коли орієнтування розширюється.

3. Вміння розподіляти увагу в школярів І класу розвинене ще не досить. Якщо учень знаходить відповідь відповідь на запитання задачі, то він уже не в змозі стежити за своєю поведінкою, підстрибує, піднімає високо руку, забуваючи, що цього не можна робити. Так само учневі важко правильно сидіти під час письма: адже при цьому треба бути уважним і до процесу написання слів, ідо змісту своєї роботи, і до того, як лежить зошит, як він тримає руку, яка в нього поза, чи не лягає він грудьми на парту. Тому вчителю доводиться витрачати немало сил і часу, щоб перевчити школяра правильно сидіти під час письма.

Іноді невміння уже розподіляти свою увагу педагог помилково оцінює як неуважності і недисциплінованість школяра. Так, коли учень, якого викликали продовжувати читати оповідання, не знаходить місця, на якому зупинився товариш, що перед ним читав, вчитель думає, що дитина займалася чимось стороннім. Насправді школяреві важко читати про себе і стежити за читанням товариша. Для цього треба певною мірою розподіляти увагу.

Проте не можна сказати, що молодші школярі взагалі неспроможні розподіляти увагу. Завдяки навчальні роботі в класі і вдома швидко розвиваються ця якість, і діти звикають працювати, стежити за собою, слухати вчителя і бачити, що пише товариш на дошці.

Про переключення уваги з одного предмета на інший можна сказати те саме. На початку уроку першокласники після дзвінка на урок не відразу можуть зосередитися на заняттях, і вчителю доводиться їх заспокоювати, настроювати на роботу. Зміна занять теж пов’язана з деякою втратою часу. Але потім (вже в І класі) діти звикають швидше переключати свою увагу з відпочинку під час перерви на роботу або з одного виду занять на інший.

Для молодшого школяра характерна неуважність. Вона пов’язана із загальною нестійкістю уваги. Хиби сприйняття дитини нерідко пояснюються неуважністю, яка найчастіше залежить від особливостей дитячого сприйняття; хиби сприйняття – це неточність у розпізнаванні схожих предметів, в наслідок чого діти можуть припускатися помилок під час читання, плутаючи літери або склади. Так, замість слова “перестав” вини читають “пристав”, замість “Маша” читають “мама”, крім того діти часто “вгадують”, що написано замість того, щоб уважно вдивлятися в літери слова. Часто це призводить до помилок.

Нерідко неуважність учня зумовлюється втомою. У цьому разі дитині треба відпочити, відволіктися. Однією з причин неуважності молодшого школяра є такий його стан, коли він ніби перебуває “в полоні” якоїсь упередженої думки. Це буває тому, що дитині бракує життєвого досвіду і потрібних знань. Так, один школяр списуючи текст написав фразу “Волга течет в степ”, тоді як у книзі було надруковано: “Волга течет вспять”. Хлопчика примусили кілька раз звірити написане ним з книжкою, але він ніяк не знаходив помилок, бо слово “вспять” йому було незнайоме, а тому він не зміг прочитати його правильно.

У молодших школярів учбова діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей. Її основні компоненти: дії і операції, за допомогою яких учні оволодівають змістом навчання; мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою; результати навчання та його контроль і оцінка; структура учбової діяльності, в якій набуття знань, вмінь та навичок виступає як прямий її результат, складається поступово в міру того як школярі навчаються їх здійснювати, виробляють перші навички вміння вчитися.

У першокласників увага мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. Їм важко довільно керувати своєю увагою. Першокласник, здобувши знання про правила поведінки на уроці, може порушувати їх (голосно сказати щось іншому учневі), заважаючи іншим учням. Але це робиться переважно через те, що він не може розподілити свою увагу одночасно на виконання завдання