і контроль власної поведінки.
Слабкість довільної уваги і занадто розвинена мимовільна увага в молодших школярів можуть спричинити до лінощів і слабовілля. Довільна увага спостерігається, особливо в учнів ІІ-IV класів, тоді, коли безпосередній інтерес не захоплює дітей. Якщо для дошкільника потрібні сильні емоційні фактори, щоб зосередитися на навчальній діяльності, то для старших достатньо буває інколи тільки усвідомлення вважливості завдання. З цього, звичайно, не можна робити висновки про те, що не слід турбуватися про емоційні фактори під час організації діяльності учнів цього віку. Слід зважати і на загальну нестійкість, легке відволікання їх уваги, яка спостерігається тим більше, чим менше цікавий об’єкт, на якому концентрується увага.
Вузький обсяг уваги, невміння розподіляти її протягом довгого часу між різними людьми: дивитись на дошку, слухати відповіді товариша, вказівки вчителя та ще й стежити за свою роботою в зошиті, деякі вчителі розглядають звичайно як неуважність, неприпустиму в школі. Справді ,у навчальній роботі треба вміти зосереджуватися. Адже в багатьох дітей, які тільки-но вступили до школи, домінанта, що утворилася надто слабка. Вона утворюється дуже нелегко і легко гасне. На зміну одній, що швидко зникає, з’являється інша. Увага дитини ковзає з одного предмета ні інший, ніде не затримуючись довго; її відвертає будь-який, навіть незначний вплив із зовні, бо сила її концентрації поки що дуже мала.
Першокласники, іноді й другокласники, часто неуважні. Причини неуважності різні. Їх треба знайти, щоб успішно виховувати увагу дітей.
1) Неуважність нерідко є наслідком перевтоми дитини. Якщо вона пізно лягає спати, якщо батьки перевантажують маленького школяра враженнями: дозволяють дивитися вечірні телевізійні вечірні телевізійні передачі, часто водять в гості, нервова система дитини перезбуджується. Школяр погано і мало спить, у клас приходить у сонливому стані. Сон – це охоронне гальмування. Воно заважає утворення домінанти.
2) Неуважність може бути наслідком порушення правильного дихання, а отже й постачання мозку киснем. Аденоїди (поліпи), що утворюються в носоглотці, розростаючись, заважать дихати. Дитина дихає ротом, і це згубно позначається на її працездатності. Якщо видалити аденоїди, то зникає постійна сонливість дитини, а з нею й її неуважність.
3) Найбільш поширена причина нестійкості уваги дітей – їх недостатня розумова активність. Якщо учень пасивно слухає товаришів або тривалі пояснення вчителя, стійкість його уваги швидко спадає, він легко відвертає свою увагу. Коли ж діти в класі зайняті цікавою справою, коли в процесі роботи треба не тільки слухати, а й розв’язувати якісь задачі, якщо вони на уроці активно спостерігають і виконують практичні дії з навчальним матеріалом, то їх увага дістає величезну підтримку. Лічачи палички і складаючи візерунки, конструюючи модель, малюючи ілюстрації до прослуханого оповідання, порівнюючи закінчення іменників у різних відмінках, знаходячи спільні і різні ознаки в трикутниках різного виду, дитина думає. Її розумова активність, підтримувана практичними діями є основою стійкої уваги.
Якщо учень зайнятий одноманітною виконавською роботою, а на запитання вчителя має вже готові відповіді, увага його неминуче буде легко відвертатися. Увагу підтримує мислення. Коли на уроці немає матеріалу для мислення дитини, для активного мислення, вчитель, не доб’ється її стійкої уваги, скільки б разів він не звертався до дітей із закликом бути уважними.
4) Неуважність може бути наслідком неправильного виховання дітей. Коли занадто дбайливі батьки купують дитині дуже багато книжок і іграшок, рано і часто водять її на виставки, в музеї і театри, вона звикає до постійної зміни вражень. Не встигаючи розібратися в них, не маючи змоги вдуматись в те нове, що кожного дня їй показує дорослий, дитина звикає до легкого, поверхневого ознайомлення з навколишнім світом. Її увага стає ковзною. У таких випадках педагог борючись з неуважністю дітей повинен вміти показати їм вже знайомий предмет, явище природи з нового для них боку. Треба трохи “відкрити” дитині ті якості предмета, його особливості і зв’язки, яких вона раніше не бачила.
5) Неуважність це й негнучка увага, відсутність вміння переключатися, тобто в разі потреби навмисно переносити увагу з одного предмета на інший. Читаючи під час перерви пригодницьку книжку, деякі учні 2-4 класів не вад разу можуть потім включитися в навчальну роботу. Вони здаються неуважними лише тому, що занадто зосереджені на іншому змісті. Подібне часто спостерігають у дітей з інертним, флегматичним типом темпераменту. На несподівано поставлене запитання, такий учень не відповідає відразу, хоча й знає матеріал. Потрібна пауза, щоб він переключив свою увагу на новий зміст.
Неуважність, звичайно, найчастіше характерна для маленьких дітей, ніж для старших. Проте це зовсім не означає, що нестійкість уваги є такою віковою особливістю, яку визначає безумовну неможливість тривалого зосередження молодших школярів: 6-8-річнідіти можуть довго слухати цікаве оповідання, тривалий час конструювати модель. Досвід експериментального навчання в молодших класах, показують, що навіть діти 1 класу здатні до сильної, тобто концентрованої і стійкої уваги протягом усього 45-хвилинного уроку. Але для цього треба додержуватись певних умов організації навчальної діяльності дітей: 1) Добрий темп уроку; 2) чіткість і стислість пояснень; 3) максимальна опора на активну мислительську діяльність дітей; 4) бережливе ставлення вчителя до уваги дітей; 5) різноманітність форм і видів роботи, підпорядкованих основному завданню і темі уроку; 6) залучення до навчальної роботи всіх учнів під час виконання не тільки письмових завдань, а й звичайних усних вправ; 7) як додаткові можна використовувати для першокласників і деякі спеціальні вправи та дидактичні ігри на спостережливість: “Що