практична відсутність єдиної теорії сімейного виховання, яка б дозволила мати чітку стратегію вирішення педагогічних проблем;

значна плутанина з цінностями у сучасних батьків;

суттєве обмеження можливостей соціального оточення дитини;

низький рівень морально-психологічних відносин у сім'ї;

невизнання батьками соціальної рівності між дорослими дітьми та ін. [19].

Соціальна необхідність сім'ї обумовлена потребами суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення і трудових ресурсів. Цінність сім'ї взагалі визначається тим, як вона виконує головну свою функцію — виховання дітей, у якій поєднуються особисті потреби людей, які створили її, у коханні, материнстві та потреби суспільства у самовідтворенні — як біологічному, так і соціальному. Сім'я - це необхідна та незмінна ланка, без якої суспільство не може обійтися, коли передає підростаючому поколінню систему соціальних правил поведінки (трудової, дозвіллєвої, сімейно-побутової тощо).[12, с.12].

Сім'ю вивчають соціологи, демографи, психологи, юристи, філософи, педагоги... Сім'я одночасно і досить складний, і досить простий об'єкт дослідження. Дійсно, сім'ю можна розглядати як сукупність суб'єктів та явищ, взаємопов'язаних між собою, і таких, що утворюють цілісність завдяки підпорядкованості їхніх дій. Структурний та функціональний підходи дозволяють вивчати відносини та зв'язки в середені цієї системи, а також її змістовну характеристику. Соціальна педагогіка вивчає сім'ю як підсистему суспільства з одного боку, і як окрему педагогічну систему з іншого. При цьому діяльність та спілкування розглядаються як способи життєдіяльності сім'ї. Вивчення умов сімейного виховання та соціального впливу дозволяє створювати цілісне уявлення про дійсний стан виховного процесу в сім'ї, вивчати дитину в ЇЇ численних зв'язках і стосунках з соціумом, прогнозувати вплив сімейного середовища на дитину, проектувати відношення та зв'язки сім'ї з оточуючим світом.

За типами сім'ї виділяються у три основні групи: авторитарні, демократичні, змішані.

Авторитарні сім'ї дотримуються суворих правил, традицій, які склалися в них. Все, що робиться у таких сім'ях, чи то домашні завдання, чи генеральне прибирання, суворо контролюється та перевіряється. За відхилення від правил та норм винуватці суворо караються. Ставлення до дітей у таких сім'ях здійснюється, як до об'єктів виховання. У дітей в авторитарних сім'ях формуються гарні звички, стереотипи пристойної поведінки, але у них подавлена воля, спостерігається нестача ініціативи та творчості, ускладнені відношення з людьми і до людей. У результаті діти в таких сім'ях виростають відповідальними, послужливими людьми, але їм притаманні схована образливість, заздрість, недовіра до людей, що з віком може перерости у конфліктність.

У демократичних сім'ях немає стійкої організації діяльності її членів, немає жорстокого контролю, "смикання" через дрібниці. Відношення у цих сім'ях будуються на довірі, діти - суб'єкти спілкування. Характер дітей у таких сім'ях, як правило, м'який, уступливий, але й хиткий, їм не вистачає наполегливості, напору для завершення справи, для досягнення мети. Діти в таких сім'ях мають все для розвитку здібностей, вони найчастіше виявляються людьми талановитими, розвиненими, але у них не вистачає навичок, звички працювати, щоб забезпечити успіх своїй справі і собі.

Можливий третій варіант сім'ї - змішаний. Це сім'ї, де побут і діяльність високоорганізовані, але не закріплені регламентацією. Діти виховуються в праці, але вона не закріпачує і не створює почуття вини І постійної тривоги з приводу того, що щось не зроблено. У дітей в таких сім'ях формується і непохитність, і уступливість одночасно; звичка до праці, вміння і творчі здібності.

Поняття "сімейне виховання" не є простою сумою його складників — категорій сім'ї і виховання, а є їх синтезом. "Сімейне виховання можна розглядати як сферу, в якій діють певні закони і специфічні принципи педагогіки. Мікроклімат сім'ї виступає принциповою умовою для формування і розвитку особистості. Проте слід зважати, що клімат сім'ї часто виступає віддзеркаленням більш глобальної системи, в якій діє дитина - своєрідної сімейної педагогічної системи" [19, с. 71].

За своєю структурою, кількістю членів сім'ї та їх віком сучасна сім'я неоднорідна. Є сім'ї, які складаються із трьох поколінь - батьків, дітей, онуків; однолітні сім'ї; багатодітні сім'ї, які мають трьох та більше дітей; неповні сім'ї, у яких немає одного з батьків; бездітні сім'ї; сім'ї з дітьми з боку чоловіка чи жінки (при повторному шлюбі); сім'ї, які проживають разом з родичами. За ступенем виховного впливу на дітей дослідники виділяють такі типи сімей:
1. Сім'ї із сприятливими виховними умовами. До їх складу входять обидва батьки і не меньш як двоє дітей. У таких сім'ях панує взаєморозуміння, демократичний стиль спілкування та поведінки, позитивна трудова та моральна атмосфера, спільна дозвіллєва діяльність; батьки мають досить високий рівень освідченості, загальної та педагогічної культури. Матеріальне становище такої сім'ї задовільне або добре.
2. Сім'ї із меньш сприятливими виховними умовами. Це сім'ї із дезорганізованою структурою (одна дитина; неповна сім'я; розлучені тощо), де панує атмосфера гіперопіки або вседозволеності. Виховна ситуація ускладнена невизначеністю вимог до дитини з боку дорослих.
3. Сприятливо-нестійкі сім'ї які чинять в основному позитивний вплив на виховання дітей. До їх складу входять, крім батьків, одна-дві дитини (за структурою це повні або дезорганізовані сім'ї). Моральна, трудова, психологічна атмосфери позитивні, але немає повного взаємопорозуміння між дорослими, часті конфлікти. У батьків, як правило, невисокий рівень загальної та педагогічної культури. Матеріальне становище