Зараз елементарне просте відтворення населення України перебуває під загрозою - адже на зміну двом батькам не приходять навіть дві дитини, з кожним роком людей похилого віку у нас стає все більше, а дітей все менше.

Сьогодні перед соціальними педагогами постає надзвичайної ваги завдання: формування у членів суспільства своєрідної дітоцентричності, тобто активно-позитивного ставлення до дітей, до неблагополучної сім'ї. Педагогіка дітоцентричності є найменш розробленою галуззю. Зрозуміло, що основним місцем її здійснення є родина, однак, діапазон застосування значно ширший.

З 1991 року в Україні має місце депопуляція населення в цілому. Причина полягає як у зростанні смертності, так і у скороченні народжуваності. Прогресує коефіцієнт дитячої смертності. Найбільший зафіксовано в Івано-Франківській, Запорізькій, Чернівецькій, Луганській області, у м. Києві та Київській області.. Наприклад, в Івано-Франківській області у розрахунках на 1000 народжених помирає близько 21,7 % [19, с. 70]. В Україні заміщення попереднього покоління наступним складає 73 % в селах та 64 % у містах; щорічно реєструється 800-900 тис. абортів, що в 1,2-2 рази перевищує кількість пологів. Зазначимо у зв'язку з цим, що проблема однодітності у сім'ї знаходиться у тісному зв'язку з проблемою статевого виховання юнацтва. Узагальнюючи наукові дослідження з цієї проблеми, І.Шалімова виділяє такі принципи статевого виховання:

принцип адресності, що характеризує рівень соціального, культурного, фізичного та психічного розвитку аудиторії;

принцип правдивості, який виключає неправду з засобів виховання;

принцип комплексності, що розглядає статеве виховання як елемент системи морально-етичного виховання;

принцип системності та послідовності, який передбачає безперервність проведення статевого виховання, починаючи з раннього дитинства;

принцип доступності, що орієнтований на врахування реальних можливостей розуміння та осмислення матеріалу, що подасться;

принцип передбачення, який вимагає не чекати проблемних ситуацій, а в усіх зручних випадках формувати у молоді необхідні установи і знання [21, с. 73].

Однодітна сім'я обмежує можливості дитини у спілкуванні, отриманні досвіду колективної діяльності. Виховання однієї дитини має безліч варіантів. Але усі вони базуються на необмеженій любові до неї. Якщо ж відсутні педагогічні норми у задоволенні батьками побажань та потреб дитини, то тоді проявляються такі риси як егоїзм, неординарність поведінки тощо. Сучасні психологи наводять ряд позитивних рис у розвитку таких дітей: вони більш духовно зрілі, вишукані у відношеннях з дорослими, мають широкий кругозір. Батьки у сім'ях з однією дитиною мають більше можливостей (у тому числі -і матеріальних) для розвитку її здібностей. Але можливі випадки, коли єдина дитина поповнює армію "дітей вулиці", бо вона позбавлена турботи з боку батьків і, взагалі, безпритульна. Виховна ситуація у однодітних сім'ях, як бачимо, може бути досить різноплановою, а значить, не може бути однозначного підходу до її розв'язання: слід виявляти як позитивні,так і негативні тенденції у вихованні однієї дитини у сім'ї, аналізувати весь комплекс питань, що пов'язані з цією проблемою.

Проблема молодої сім "і

В.Г. Постовий визначає молоду сім'ю як "фазу або період у житті людини, яка характеризується відчутною зміною умов духовного спілкування щонайменше двох людей, незалежно від їх віку, поєднанням їх економічної взаємодії, що позначається на створенні матеріальної бази сім'ї, активному дітонародженні та освоєнні виховної функції" [18, с. 15].

Формування молодої сім'ї пов'язане з багатьма труднощами (матеріальними, житлово-побутовими, психологічними тощо). Починаючи з другої половини 1992 року понад 90 % молодих сімей мають прожитковий рівень, нижчий за мінімальний споживчий бюджет. Тому необхідна комплексна система заходів по наданню допомоги молодій сім'ї. Одним із напрямів роботи соціального педагога у розв'язанні зазначеної проблеми є надання психолого-педагогічної допомоги сім'ї. При цьому слід мати на увазі, що створення міцних відношень, що грунтуються на довірі, повинно виховуватись не на початку сімейного життя, а ще у батьківській сім'ї. Мова йде про виховання культури дошлюбних та подружніх взаємовідносин паралельно з вихованням старшого покоління - батьків молодих людей.

На порядку денному сьогодні стоять проблеми, пов'язані з впливом на дошлюбну поведінку молодих людей з метою корекції їх стосунків, створення щасливої сім'ї:

підвищення відповідальності молодих людей перед шлюбним та сімейним життям;

збільшення соціальної престижності батьківства та материнства;

підвищення психологічної готовності юнаків та дівчат до шлюбу;

подолання протиріч взаємної адаптації у молодій сім'ї тощо.

Статистика свідчить, що майже п'ятдесят відсотків молодих сімей, які одружилися за останні 5 років, розпалися. Аналіз причин цього явища досить складний, але одним з аспектів є сімейні конфлікти. Науковці виділяють сім основних груп сімейних конфліктів.

Перша група пов'язана з неправильним розумінням сутності шлюбу та сім'ї. Друга з відсутністю настанови на нерозривність шлюбу. Третя група характеризує готовність людини до шлюбу, її цілісність, соціальну визначеність у цьому відношення, четверта група причин - від стилей спілкування. П'ята — найважливіша - кохання. Шоста - та, що виникає на межі внутрішніх і зовнішніх умов. Остання група пов'язана з проблемами виховання, з невмінням зрозуміти дітей, організувати їх корисну діяльність, їх духовний світ.

Шлюб не ідентичний дружньому союзу, який може бути розірваний, як тільки перестане задовольняти друзів. Шлюб за своєю соціальною сутністю набагато міцніше дружби. Він передбачає значну прив'язаність та відповідальність один за одного. Розрив у сім'ї хворобливо впливає на подружжя, саме молоді сім'ї значно швидше йдуть на розрив. Молоде подружжя найчастіше не готове до обмеження особистої свободи, не