Методика вивчення загального рівня розвитку дітей п'яти — шестирічного віку з метою диференційованого підходу в умовах щоденного навчально-виховного процесу розроблена українськими психологами Т. Кондратенко, В. Котирло, С. Ладивір.

Важливий внесок у розвиток теорії розумового виховання зробили праці українського психолога Г. Костюка, який звертає увагу педагогів на те, що розумове виховання сприяє розвитку дитини за умови її активізації розумової, особливо мислительної діяльності, формування у неї вмінь і навичок навчальної діяльності та застосування здобутих знань. Особливості засвоєння знань про причинно-часові залежності у дітей старшої групи вивчала К. Назаренко. Проблема формування пізнавальних здібностей досліджена О. Проскурою. Вона відзначає, що у розумовому розвитку важливі не стільки конкретні знання, скільки розумові дії, які здійснює дитина, зрозумілі їй способи вирішення завдань.

Окремі аспекти проблеми розумового виховання викладено в дослідженнях Ф. Сохіна, А. Богуш (мовленнєвий розвиток); Г. Леушиної, Т. Комарової, Т. Козакової (навчання дітей образотворчої діяльності); П. Саморукової, Н. Яришевої, 3. Плохій (ознайомлення з природою).

Наукові дослідження в галузі розумового розвитку переконливо свідчать про вирішальну роль виховання і визначають головні принципи та закономірності, на яких слід будувати даний процес з метою всебічного розвитку особистості.

1.2. Основні засади розумового розвитку і розумового виховання дітей дошкільного віку

Виховання і навчання спрямовані на те, щоб нові покоління, засвоюючи суспільно-історичний досвід, водночас були підготовлені до тих вимог, які суспільство на даному етапі і з урахуванням перспективи ставить до своїх громадян. Ці вимоги, що стосуються найсуттєвіших сторін життя і діяльності підростаючого покоління, ставлення до природи, культури, інших людей, засвоюються особистістю свідомо чи несвідомо як необхідні умови життя і діяльності, незалежно від природних здібностей. Разом із знаннями, що формуються у дитини в процесі виховання, розвиваються загальні способи пізнавальної діяльності — вміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати.

Розумовий розвиток дитини — це важлива складова особистості, основи якої формуються у дошкільному дитинстві під впливом фізичного, розумового, естетичного, морального виховання. За влучним висловом психолога О. Леонтьева, його неможливо розглядати окремо від психічного розвитку дитини, від багатства її інтересів, почуттів та всіх інших рис, які утворюють її духовне обличчя.

Психологія розглядає розум людини як функцію мозку, що полягає у точному і адекватному відображенні закономірностей явищ навколишнього життя та відповідній регуляції діяльності людини щодо освоєння дійсності та власного вдосконалення. Розумовий розвиток виявляється в обсязі, характері і змісті знань, рівні розвитку психічних процесів (відчуття, сприймання, запам'ятовування, мислення); пізнавальних здібностей, характері провідної діяльності.

Про розумовий розвиток дитини можна судити із запитань, які вона ставить дорослому; суджень, у яких виявляється її розуміння різних явищ, подій та їх причин; з продуктів діяльності дитини — малюнків, споруд із елементарного будівельного матеріалу; із змісту і форми ігор; спілкування з дорослими та однолітками; з того, які завдання і як вона виконує, а особливо — розумові задачі. Як відзначає Л. Проколієнко, під поняттям "розумовий розвиток" ми розуміємо ступінь розвитку у дитини пізнавальних процесів — відчуттів і сприймань, пам'яті й уяви, мислення та мовлення, сформованість у неї вміння міркувати, обґрунтувати свої думки, діяти адекватно до вимоги старших, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що їй говорять, будувати власні судження, користуватися поняттями й узагальненнями. Неабияке значення має і те, як дитина прагне пізнати навколишні предмети та явища, виявляючи при цьому пізнавальний інтерес, допитливість.

Дослідження психологів П. Гальперіна, О. Запорожця, М. Поддьякова показали, що темп розумового розвитку у дошкільному віці значно вищий у порівнянні з більш пізніми віковими періодами, а помилки у вихованні, допущені в цей час, важко подолати в подальшому. Він відбувається як у процесі повсякденного життя, спілкування з дорослими й однолітками, ігор, самостійної діяльності, так і під час систематичного навчання на заняттях. У дошкільному віці закладаються основи уявлень і понять дітей, які у подальшому визначають успішність розумового розвитку. Діти можуть пізнавати не лише зовнішні якості предметів і явищ, а й їх внутрішні, суттєві зв'язки та відношення, у них формуються початкові форми абстрактного мислення, узагальнення, умовисновків.

У перші роки життя особливе значення має чуттєвий досвід, без якого неможливий пізнавальний розвиток. За висловом І. Сеченова, дитина ніби фотографує навколишні предмети, її свідомість ще до появи мовлення наповнюється фактами, які не мають для неї належного пояснення. Супроводження словами дорослого відчуттів і сприймань предметів навколишнього світу, дій дитини допомагає встановленню зв'язку між зоровим і слуховим сприйманням, формує здатність викликати образ названого предмета в уяві. Як тільки дитина навчиться говорити, вона стає спроможною розуміти зв'язки і відношення між явищами, їх причини, — відзначав І. Сеченов.

Отже, чуттєві враження малюка повинні стати надбанням її мислення, вищої форми пізнавальної діяльності.

Якщо в перші три роки життя роль у розумовому розвитку належить сприйманню, то далі зростає роль пам'яті та уяви. Л. Виготський з цього приводу вказує: "Якщо для дитини переддошкільного віку мислити означає розбиратися у видимих зв'язках, то для дитини до шкільного віку мислити — значить розбиратися у своїх загальних уявленнях. Цей перехід до мислення у загальних уявленнях є перший відрив дитини від чисто наочного мислення”. З уявленнями тісно пов'язані основні процеси пам'яті, мислительна діяльність. Дитячі узагальнення, що у наочно-образній формі відображають деякі суттєві ознаки та відношення речей і підводять дитину до наукових понять, О.Запорожець називає передпонятійними.

Протягом дошкільного віку відбувається розвиток наочно-дійового мислення, нерозривно пов'язаного з практичними діями, та наочно-образного, коли дитина оперує образами. Дослідження М. Поддьякова, Л. Венгера. Л. Парамонової встановили,