Педагогіка Вищої школи
Вища освіта не лише Європи, але й практично всього світу нині переживає період модернізації, гармонізації, перегляду низки стереотипів, що сформувалися у вищій школі за останні десятиліття. Якщо не помилковим, то й далеко не таким, який відповідає реаліям сьогодення, є висновок, що причиною Болонського процесу є передусім суттєве відставання Європи від США у сфері освітньої діяльності, і тому подолання цього відставання є чи не головним завданням болонських ініціатив. Проте проблеми, що постали перед національними системами освіти наприкінці XX – на початку XXI століття, мають загальносвітовий контекст і пов'язані з тими процесами, які мають містку назву "глобалізація". Справді, ми живемо у світі, який глобалізується, у світі, де формуються принципово нові правила економічного і суспільного буття, де стираються кордони, у світі нових інформаційно-комунікаційних технологій, у світі, де започатковуються нові принципи функціонування економічної системи.
Вже більше п'яти років європейське освітнє співтовариство існує під знаком так званого Болонського процесу. Суть процесу складається у формуванні в перспективі загальноєвропейської системи вищої освіти, названою Зоною європейської вищої освіти й заснованої на спільності фундаментальних принципів функціонування. З 1998 по 2001 рік у рамках Болонського процесу відбувся ряд зустрічей, робочих нарад, конференцій і т.д. різного рівня й значимості.
Болонська декларація передбачає чотири головних положення:
- введення двох рівнів вищої освіти, які відображаються в ступенях «бакалавр» і «магістр»;
- накопичувальна система залікових балів. У Європі її знають за назвою ECTS ( European Credit Transfer System ). Суть цієї системи полягає в тім, щоб дати можливість студентам пройти двох- або чотирьохсеместрове навчання в будь-якому Вузі Європи;
- дипломи країн-учасниць Болонського процесу повинні бути визнані до 2010 року серед всіх країн-учасниць;
- цей документ передбачає вільну міграцію трудових ресурсів і рівні права для громадян різних країн при прийманні на роботу.
Найважливішої складової загальноєвропейської системи освіти є кредити. Для кожної навчальної дисципліни залежно від обсягу роботи, її значимість із погляду освоєння майбутньої професії експерти визначають кредитний "бал", оцінку. У випадку успішного освоєння кожної дисципліни студент "набирає" у свою скарбничку знань заздалегідь установлене число кредитів, загальна сума яких дозволяє йому одержати відповідний ступінь - бакалавра або магістра. Система залікових одиниць (або кредитна система) виміру й зіставлення освітніх програм давно застосовується в західноєвропейських і американських університетах. Кредитна система робить прозорими, а головне - порівнянними навчальні програми, що дозволяє студентам "підвищувати академічну мобільність" - міняти університети й країни хоч кожний семестр.
Кредит ECTS – одиниця вимірювання обсягу роботи (трудомісткості), необхідного середньому студенту для оволодіння визначеними результатами навчання (компетенціями). Кредит ECTS охоплює всі форми навчальної діяльності студента (аудиторні заняття, індивідуальну та самостійну роботи, курсове проектування, підсумковий контроль протягом сесії, навчальні і виробничі практики чи інші види діяльності). У вищій школі України один кредит ECTS еквівалентний 36 академічним годинам. Модуль - це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (ОПП) (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними видами навчальної діяльності студента (лекції, практичні, семінарські, лабораторні заняття, самостійна індивідуальна робота, практики, контрольні заходи, кваліфікаційні роботи).
Результати навчання, як правило, формуються у вигляді компетенцій – знань та умінь, що характеризують здатність студента розуміти, відображати, пізнавати і виконувати те, що вимагається освітньо-кваліфікаційною характеристикою фахівця після закінчення навчання.
Переваги використання компетенцій мають місце у наступних випадках: при створенні навчальних дисциплін (модулів); для оцінювання якості та розроблення стандартів навчальних програм; для поліпшення зрозумілості цілей навчання для студентів; для кращої прозорості програм як на національному, так і на міжнародному рівнях; спрощення накопичення та перезарахування кредитів. Компетенції разом із критеріями оцінювання, визначають вимоги для присвоєння (зарахування) кредиту, тоді як оцінки виставляють на основі засвоєння вимог (на вищому або нижчому рівнях) для присвоєння кредиту.
Україна є активним учасником інтеграції європейських країн у сфері освіти під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Вперше інтеграційну програму розвитку освіти було розроблено і прийнято Лісабонською конвенцією у 1997 р. Загальним принципом цієї концепції є підвищення якості освіти. Для цього необхідно було розробити національні стандарти, програми, критерії, технології визначення гарантій якості у країнах, які підтримали Лісабонську конвенцію, що було узгоджено у Болоньї між європейськими країнами у т. ч. Україною. Згідно із Всесвітньою декларацією (1998 р.) з вищої освіти, прийнятою на міжнародній конференції, це багатовимірне поняття, що охоплює всі аспекти діяльності вищого навчального закладу .
Основною метою впровадження КМСОНП є не лише зменшення навчального навантаження, а й можливість враховувати всі досягнення студента, наприклад, участь у наукових дослідженнях, предметних олімпіадах тощо. Насамперед це потребує визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента. Останнє має бути основою розв'язання задекларованих завдань Болонського процесу.
Робота молодого викладача, як правило, розпочинається із підготовки практичних занять і проводиться за такою структурою:
тема;
мета;
система усних вправ і запитань (репродуктивних і евристичних) з метою актуалізації теоретичних елементів знань для їхнього використання під час виконання практичних вправ;
диференційовані підсистеми навичкових і творчих вправ для різних типологічних груп студентів;
узагальнення і систематизація алгоритмів дій;
завдання для самостійної роботи студентів.
На семінарських заняттях, як правило, актуалізуються і перевіряються знання, які студенти засвоювали самостійно, а також поглиблюється навчальний матеріал, що вивчався на лекціях. Як правильно організувати проведення семінарських занять, якщо навчальний матеріал, що вивчався на лекціях не дублюється у планах семінарських занять? Тобто, чи зобов’язаний викладач робити короткий екскурс в історію питання,