Слід запам’ятати, що учні, заглиблюючись у казку і „розкодовуючи” її символи, починають розуміти, що в надрах фізично видимого „земного” тіла людина має безцінний скарб свого незнищенного духу. Приходить ще одне розуміння: скарб, нетлінний і непідвладний часові, і звітним стихіям, коли рідний народ передав, залишив прийдешнім поколінням, і лише вдячний працьовитий син може отримати спадок.

3. Виховання цілісної особистості засобами поетичного слова

Велику роль у художньо-естетичному вихованні відіграє поезія. Поезія – лоно для душі, для справжнього почуття, які знаходять шлях до дитячого серця, незалежно від того, в яку форму воно вбралося – чи то тихого лісового струмочка, чи то бурхливого водоспаду, чи то широкої річки, чи хвилі морської.

Виховувати любов до поезії й духовну потребу вчитанні можна тільки тоді, коли слово живе у серці вчителя і сама поезія ллється з його уст. Саме тому більшого впливу на дітей робитимуть ті твори, які вчитель читає напам’ять. Можна використовувати і такий спосіб: з тихого звучання пісні починається вивчення творчості того чи іншого поета. Для підсилення ефекту можна використовувати малюнки, картини, іншу наочність.

Отже, завдання вчителя – засобами художнього слова, образотворчого мистецтва, музики навчити дитину бачити, сприймати, відчувати, оцінювати прекрасне і творити його повсякденно!

Хоч і не легка ця робота, але вона дає багато користі, духовно, естетично збагачує дитячі душі, вдосконалює мову, дикцію, пам’ять, а також приносить задоволення не лише дітям, а й самому вчителю.

Для кращого емоційного засвоєння програмного матеріалу вчителі початкових класів використовують репродукції картин,кольорові фотографії. Так, при вивченні вірша „Де найкраще місце на землі” у другому класі, вчитель пропонує розглянути картину, придумати назву до неї, а потім вже виразно читає вірш.

Можна попросити дітей заздалегідь принести кольорові фотографії того місця, яке вони вважають найкращим і можливо навіть сказати про нього кілька слів. Це сприятиме естетичному розвитку дитини, а також може дуже глибоко охарактеризувати її душевний світ. Після такого, так би мовити, вступу учні уважно слухають і надійно сприймають його красу, передану словом. Кожен думає, що цей вірш про його улюблене місце. Далі діти працюють над вивченням тексту вірша. Так реалізовує вчитель поставлену мету уроку – вчити дітей працювати з віршованим текстом, виховувати любов до природи і бажання бачити, слухати красу. А навчити милуватися красою – нелегке завдання! Саме тут проходить перевірку найголовніша функція вчителя – виховна.

Ще з давніх часів, враховуючи психологічні особливості дітей, закономірності взаємозв’язку внутрішніх і зовнішніх виявів життєдіяльності дитини, які матеріалізуються у слові, ми ввели в навчальний процес поетичну творчість.

Багато дітей ще у початкових класах проявляють творчі здібності, але лише при наявності висококваліфікованих педагогів. Зараз нам хочеться привести приклад кількох віршів складених дітьми.

Мій рідний край!

Світись,мов та зоря!

Добро лише вбираєш

І душу зігріваєш,

І серденько моє

До себе прихиляєш.

(Катерина Ярмурська, 9 років)

В цьому вірші прозвучало велике прагнення маленького громадянина до єдності з рідним краєм.

А ось цей вірш показує що росте справжня Берегиня землі рідної і вона намагається збагнути закони добра і зла.

Дитино українська!

Землю свою

В рученятах чистих тримай!

Люби її, бережи,

До неї зал не випускай!

Тоді і до тебе

Зло не торкнеться.

І ненька – земля тобі

Усміхнеться.

(Ніна Мосіна, 9 років)

Осмислюючи одну з найважливіших цінностей – рідну мову, рідне слово, діти самі створили диво слово:

Українська мово – зіронько моя!

Українське слово – соловейка спів –

Тарасову пісню дарує усім.

Хочу я співати, усіх чарувати.

Мову мою рідну світу дарувати.

( Яна Коробко, 9 років)

Під час роботи за темою „Родина” народжувалися думки і почуття, які вилилися в ліричні вдячні рядки:

За життя, що ти дала мені,

Що цілуєш перед сном мене,

І казки розказуєш завжди

Дякую, матусенько, тобі!

(Катя Солоненко, 8 років)

Клятвою звучать пристрасні слова:

Моя вода, тебе люблю я!

Ти свята!

Шануєш ти людей, і землю, і квіти!

Моя вода! Ти чудо!

Ти життя!

Тебе я буду берегти, завжди любити!

(Сергій Білозеров, 8 років)

А це маленьке серденько вже навчилося відчувати чуже горе і біль!

Такі чудові квіти!

Дарують радість людям,

Красою їх наповнює буття.

А люди нерозумні

Жорстокою рукою

Бездушно їм вкорочують життя!

Хіба лиш тільки квітам?!

(Марина Дзезько, 9 років)

Хіба не чудові ці вірші? Просто не віриться, що їх написали учні початкових класів. Можливо вони і вкладені не з дотриманням відповідних правил чи рим, в них важко визначити чи вони відносяться до ямбу чи хорею. Але ж вони все рівно гарно! В них пробивається вже власна думка і навіть не дитини, а особистості. Можна з впевненістю сказати що в них уже виробилися естетичні смаки та ідеали, вони чудово розуміють де добро, а де зло. На нашу думку з таких дітей просто не може вирости погана людина.

Як же проходить такий важкий процес? До школи прийшла маленька людина. ЇЇ оточує складний і важкий світ. Як же не розгубитися? Відповімо: дитина готова творити. І в цей момент завдання вчителя – помітити це і спрямувати у потрібне русло. І дитина обов’язково справить надії в майбутньому!

Діти можуть писати про те, що добре знають, що їх цікавить, що вразило. Тому вчитель має свою роботу побудувати так, щоб до творчого процесу учні підходили з певним знанням, значним запасом слів, їх має хвилювати написане.

Творчий процес можна розпочати з загадок

Вона в чужі гнізда

Підкида яєчка... (Зозуля)

(Оля Дзюба, 7 років)

Згодом діти вже складають не два рядочки, а чотири, не загадки, а вірші.

Та