4. Уроки «Під голубим небом».

Людина була і завжди залишиться сином природи, і те, що ріднить її з природою, повинно використовуватись для її прилучення до багатств духовної культури. В.О.Сухомлинський

Відомий педагог вважав, що саме в природі вічне джерело дитячого розуму. Саме тому багато вчителів використовують у своїй практиці надзвичайно цікавий елемент системи естетичного виховання та досвід видатного педагога – уроки «Під голубим небом».

Технології таких уроків дуже відрізняються від звичайних уроків та навчальних екскурсій. Вони розраховані на отримання дітьми емоційно-образної інформації про природу.

Наприклад, урок-милування на тему «Лісові сюрпризи». Піднести дитяче сприймання на належний емоційно-образний рівень допомагають завдання оцінно-творчого характеру: музичні – послухати «Лісовий концерт», словотворчі – скласти казочку на тему «Переможниця лісового конкурсу краси», робота з природним матеріалом «Розташування листочків за інтенсивністю зеленого кольору», а також активні форми емоційно-естетичного пізнання навколишнього світу: ігри, змагання «хто нарахує найбільше відтінків зеленого кольору», конкурс на кращу «лісову знахідку», трудові справи «Зробити для мурашника огорожу». Просто неможливо описати, яке велике естетичне виховання матиме така мандрівка.

На жаль, не одразу малюки починають відчувати свою спорідненість з природою, бо багато хто приходить до школи з дуже обмеженими, споживацькими уявленнями про неї. Попереду тривалий і наполегливий шлях до їхнього серця. Тому слід обережно, але наполегливо впливати насамперед на відчуття дітей.

Всього лише 30 хвилин уроку читання, проведеного на дворі, принесуть набагато більше користі, ніж той же урок у класі, навіть якщо на природі не вдасться дотриматись всіх пунктів плану уроку.

За цей час діти встигнуть побігти, погрітися на сонечку, посидіти на шовковій траві, погладити ніжний стовбур берези, розглянути небесну блакить і білі хмаринки. Вміло спрямовуючи увагу дітей, вчитель може спостерігати за ними. Ніщо не може сховатись від пильного погляду: ні зламана гілка, ні зірваний листок, ні розтоптана квітка, ні спійманий коник. З цих спостережень робляться висновки: з ким доведеться проводити індивідуальну роботу, які методи і прийоми слід застосовувати в майбутньому. Також у таких випадках набагато сильніше, ніж окрик чи нотація, впливає на малюків казка, адже через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість – несхибний шлях до серця дитини, як стверджував В.О.Сухомлинський. Коли діти обступили жука, можна розповісти казку:

Жив-був на світі жук. Це був дуже добрий жук і дуже красивий. Як ви думаєте, якого він був кольору? Скільки в нього було лапок? Ці питання цікавили і маленького Олежка. Він так захопився його вивченням, що не помітив, як жук помер.

Після такої розповіді в дітей одразу зникає бажання мучити жука. Вони тільки збоку спостерігатимуть, як він лізе, що робить, як виглядає.

Або інший варіант:

Одного разу жук почистив свої крильця і полетів за кормом для своїх діток. Довго літав, стомився і опустився на галявину. Раптом бачить: назустріч іде велетень, з двома ногами, готовими розтоптати його; з двома руками, готовими понести його за тридев’ять земель у тридесяте царство. Залишаться тоді маленькі жучки голодними. Як ви думаєте, хто цей велетень?

Завмер від страху жук, не ворушиться, а велетень ступив до нього і говорить … Що сказав велетень?

Тепер фантазію дітей не спинити. Казку вже продовжать разом. Звичайно, велетень виявиться добрим та красивим, і не тільки не скривдить жука, а й допоможе йому в подоланні різних перешкод.

Результат? Притихлі малюки терпляче почекають, поки об’єкт попередніх, часом жорстоких ігор, розправить крила і полетить до своїх діток. Тоді вчитель виховуватиме і естетичне виховання, бо діти вважатимуть жука не страшним і бридким, а гарним, казковим, і екологічне, бо більше не мучитимуть братів своїх менших.

Урок любові до природи буде продовжено вдома, коли вчитель запропонує дітям вдома намалювати те, що їм сподобалось, і розповісти казку батькам. В цих малюнках зіллються реальний світ з казковими образами, йтиме процес мислення і формування почуттів. А розказана вдома казка на довше залишиться в пам’яті.

А може хтось із дітей додумається прикласти вухо до стовбура дерева, завмирає, слухаючи його таємничий шепіт. Через хвилину весь клас робитиме те ж саме. Довго діти стоятимуть, слухатимуть і дихатимуть чудовим запахом миршавої, але водночас теплої та ніжної кори. Казка чи вірш, народжені в цей період, показують, що діти несвідомо починають відчувати себе частиною природи, а навколишній світ сприйматимуть, як живий, близький, рідний і прекрасний.

Того ж дня дитина знайшла собі друга – дерево. Але бути справжнім другом не легко. Тут починає свою бесіду вчитель. Він пояснює, що друзі мають допомагати одне одному. Треба дбати про дерево, щоб воно не відчувало себе забутим і самотнім. Поступово в учнів формуються поняття добра і зла, вони вчаться відповідальності за живу природу.

Але при цьому всьому вчитель має мати почуття міри. Розуміючи свою спрямовуючу роль. Не нав’язує готових знань, залишивши дітям пасивне слухання, а старається так вводити своїх учнів в навколишній світ, щоб вони кожного дня пізнавали щось нове, щоб кожен крок був подорожжю до джерел мислення і мовлення – до чудової краси природи.

Практика естетичного виховання дітей переконує в тому, що творче спілкування з природою – дійовий метод всебічного розвитку і виховання в дитини кращих людських якостей. Минуть роки і ці діти залишать стіни школи і розбіжаться хто куди по життєвих стежинах, але уроки творчості