Тема. Акуратність, дисциплінованість, відповідальність як прояви етичної поведінки молодших школярів.

Мета: формування у школярів позитивного ставлення до таких рис як акуратність, відповідальність, організованість; визначення рівня розуміння вищевказаних якостей і їх ролі у житті кожної людини.

Учні!

Знаходити оптимальні вирішення конфліктних, налагоджувати довірливі, дружні відносини з людьми, правильно організовувати свій робочий час і відпочинок допомагають нам такі якості як акуратність, відповідальність, дисциплінованість, організованість. Люди, наділені цими якостями викликають повагу до себе інших, користуються авторитетом в групі; їм нерідко доручають керівництво якимись відповідальними справами, від вирішення яких залежить успіх колективу, організації, фірми, навіть держави. У поєднанні з кмітливістю, дотепністю ці риси характеризують справжніх лідерів.

Що ви можете сказати про ці якості?

А чи знаєте ви походження цих слів?

Акуратний. На дошці зображенні літери в хаотичному порядку:

Н И Й К У А Р А Т

Розташуйте літери в правильному порядку. Яке слово у вас утворилося? Що воно по-вашому означає?

Слово акуратний почали вживати на початку XVIII століття, запозичивши його з польської мови. Проте і в польській мові це слово – чужинець, бо назву його поляки взяли з латинської мови. І як приємно бути акуратним! Бо це означає … бути. Скажіть самі та водночас поміркуйте, про що можу розповісти наш портфель сторонній людині, яка зовсім нічого не знає про нас.

А що в портфелі?

Нумо, глянемо, що в ньому, Ну а це… невже – шкарпетка?!

Поки йде завзята гра, Так, звичайно, це вона!

Бо ж портфель, усім відомо, - А чому вона в портфелі –

Є обличчям школяра. Те Юрко і сам не зна…

Ось – книжки, та що це з ними?! Ось який портфель незвичний

Чом вони у плямах синіх, У знайомого мого.

Пошматовані, брудні? Отаке його обличчя -

Страшно глянути на них! І не бачити б його!

Подивіться на сторінку –

Не сторінка, а «картинка»,

Помальована така.

Ось – дрібніші речі далі:

Ручка й гумка у пеналі,

Два обдертих олівці

Та чотири камінці.

А навіщо камінці?

Щоб ганяти горобців

Чи жбурляти нишком-тишком

У якусь бездомну кішку.

А тепер поміркуйте над запитаннями.

1. Які речі були в Юрковому портфелі? Спочатку назвіть їх, а потім опишіть їхній вигляд.

2. Про що свідчить опис речей? У якому вони були стані?

3. Як характеризує автор портфель Юрка?

4. Чому автор не хоче бачити обличчя свого героя?

Відповідальний. Зверніть увагу, що відповідальний – це той, хто має гостре почуття відповідальності за когось, за щось. Послухайте уважно розповідь.

Пастушок Івасик

За горами, за морями, далеко звідси, у нашій рідній Україні жив собі колись малий хлопчик. Звали його Івасиком, і був він пастушком.

Ось одного разу пастушок Івасик пас вівці недалеко лісу, коли раптом із лісу виїхав мисливець і просто до нього:

- Скажи мені, хлопче, чи далеко до найближчого села? – запитав він Івасика.

- Приблизно шість миль, пане. Та це не дорога, а тільки польова стежка. Добре треба придивлятися, щоб часом не заблудитися.

- Хлопче, - сказав мисливець, - чи ти можеш мені показати цю доріжку? А може, можеш мене нею повести? Я тобі добре за це заплачу.

Та Івасик тільки головою похитав:

- Не можу, у мене ж вівці. Вони можуть розбігтися по лісі, а там вовків багато, поїдять їх.

- Ех, якщо з’їдять дві-три вівці, не журися. Я заплачу тобі за них. Я тобі дам більше, ніж ти за рік заробиш.

- Ні, пане, я не можу! Це не мої вівці. Це вівці мого господаря. Він дав їх під мою опіку. Я йому обіцяв всі привести додому. Коли ж вони загубляться, то не ви, а я буду винен.

- Ну добре, добре! Якщо не можеш мені сам показати дорогу, то, може когось приведеш із села? Я догляну вівці за той час.

- Ні, цього я не зроблю. Вівці не знають вашого голосу. Перелякаються і... – Івасик замовк.

- Бачу ти мені не довіряєш, - сказав мисливець.

- Ні, - відповів Івасик. – Ви мене намовляли, щоб я зламав слово, дане господареві. Ви хотіли, щоб я покинув вівці. Звідки ж я можу знати, чи ви дотримаєте ваше слово. Ану ж ви залишите вівці, і вони розбіжаться?

- Твоя правда, сину, - засміявся мисливець. – Хотів би я моїм дружинникам так вірити, як твій господар вірить тобі. Покажи ж мені доріжку. Я спробую сам добратись до села.

У той час з лісу виїхало багато вершників.

- О, князю, - кликнув один з них радісно, - а ми думали, що ти загубився.

Тоді Івасик, на своє велике здивування, дізнався, що незнайомий мисливець – це князь. Він дуже перелякався, що великий князь гніватиметься на нього. Та князь тільки посміхнувся і похвалив Івасика перед дружинниками.

Проминуло кілька днів. Одного ранку прийшов до Івасика посол від князя.

- Збирайся, - сказав він, - князь просить тебе в гості.

Пішов Івасик.

- Івасику, я хочу, щоб ти залишив вівці і прийшов до мене. Я вивчу тебе. Дружинником будеш. Мені треба таких, як ти, бо я знаю, що ти завжди виконаєш те, що обіцяв.

Ах, як втішився Івасик.

- Дуже радо, - сказав він. – Якщо мій господар знайде когось, хто мене заступить, я одразу ж приїду.

Повернувся Івасик до свого господаря і пас вівці, поки господар не знайшов іншого пастуха, а тоді позбирав свої речі та й поїхав до князя.

1. Чим займався Івасик? Яку справу йому доручили?

2. Перекажіть розмову хлопчика з