Дитя, народившись, - це живий організм, він росте й розвивається за законами, що їх вивчає біологія, анатомія, фізіологія. Дитина дістає в спадщину від своїх близьких та далеких предків будову тіла, органів чуття та руху, особливості руки як знаряддя праці та пізнання, органів мовлення, а також структура мозку.

Важливе значення мають функціональні особливості кори великих півкуль головного мозку: пластичність, рухливість нервових процесів. Ці особливості значною мірою визначають тип нервової діяльності. Академік І.П. Павлов, що розробив учення про типи нервової діяльності, переконливо показав, що залежно від сили перебігу нервових процесів, врівноваженості їх та рухливості люди по-різному реагують на вплив зовнішнього середовища.

Тип нервової системи складається з природних особливостей дитини і тих впливів, яких вона зазнає в житті і в процесі виховання. Чим менша дитина, тим помітніший прояв типу нервової системи в її поведінці. В результаті систематичного виховання дитина набуває здібності керувати своєю поведінкою, узгоджувати її з вимогами інших людей.

Дослідженнями встановлено, що типологічні особливості хоч і впливають на формування властивостей особистості, але не визначають їх. Від впливу умов життя і виховання на основі тих самих типів нервової системи можна сформувати різні характери і, навпаки, на основі різних типів нервової системи – однакові характери.

Однак удосконалення типу нервової системи, формування характеру не одноактний процес. Потрібна ціла система роботи, що включає роз’яснення, контроль, вправи, самоконтроль, прагнення самої особистості до досконалості.

Всю цю роботу можна успішно здійснити за умов глибокого вивчення вихователями типологічних особливостей нервової системи дітей і врахування їх у визначенні програми виховання добираючи засоби та методи впливу на дітей.

Спадковість відіграє певну роль у формуванні окремих видів обдарованості, наприклад у галузі мистецтва. Проте розвиток задатків, формування здібностей і таланту як високого ступеня обдарованості в тому чи іншому видів діяльності залежить від виховання, від пробудження в особистості глибокого інтересу до своєї справи. ” [39, с. ].

Дбаючи про загальний розвиток дітей, вихователі повинні помічати прояв нахилів і здібностей у дітей, тверезо оцінювати їх і сприяти розвиткові.

Під середовищем розуміють суспільство, в якому живе дитина. Суспільний лад, політика панівних класів справляють великий вплив на формування прагнень, ідеалів дитини.

Середовище – це і безпосереднє оточення дитини, її родина, колектив, в якому вона виховується і навчається, а також умови її життя: житло, харчування, довколишні речі. У нашій країні створено винятково сприятливі умови життя дітей. Держава і суспільство дбають про організацію їхнього дозвілля, відпочинку. Для дітей видають величезну кількість книжок.

Наша дійсність, творча праця нашого народу, в якій посильну участь беруть і діти, формують у них благородні прагнення. Особливо велике значення для розвитку дитини має її спілкування з дорослими людьми. У них вона переймає необхідні для життя знання й досвід.

У процесі спілкування з довколишніми у дитини формується потреба в людях, яка стає найважливішим джерелом її всебічного розвитку.

Суспільство та безпосереднє оточення можуть узгоджено впливати на дитину. Проте так буває не завжди. Між цими впливами можуть виникати, як окремі часткові невідповідності, так і повна протилежність.

Суспільство та безпосереднє оточення можуть справляти на дитину не тільки позитивний, а й негативний вплив.

У нашому суспільстві створюються дедалі сприятливіші умови для узгодження цих впливів. Проте й у нас серед батьків трапляються люди, що погано впливають на розвиток дітей. Можуть негативно впливати на дітей їхні товариші й друзі, особливо старші за віком. Тому вихователеві важливе добре знати характер безпосереднього середовища дитини, вивчати вплив середовища на дитину відбувається не механічну, а через її ставлення до вимог суспільства, до людей, що її оточують. Ступінь впливу цих вимог залежить від внутрішньої позиції дитини.

Характер будь-якого впливу середовища залежить від багатства особистості, від її потреб і прагнень. Тому, стикаючись із фактами негативного впливу середовища на дитину, учитель повинен прагнути, до духовного збагачення особистості суджень і дій, розвивати в ній негативне ставлення до цих впливів. При такому підході до справи вихованець з об’єкта впливу середовища перетворюється на активного його перетворювача.

В разі явного несприятливого впливу на вихованця довколишніх людей учитель звертається до громадськості та органів влади, щоб вилучити дитину з цього середовища.

Основою психічного розвитку є розвиток нервової системи й особливо її вищого відділу – кори великих півкуль головного мозку. Розвиток головного мозку і нервової системи відбувається в процесі безперервної взаємодії з довколишнім середовищем. Виховання відкриває перед людиною широке коло знань, ознайомлює її в певній системі з довколишнім життям, забезпечує утворення в мозку людини безліч нервових зв’язків і веде до вдосконалення всієї психічної діяльності.

Найважливішими умовами розвитку дітей є спілкування і діяльність. Дитина за допомогою дорослих вступає з наймолодшого віку в різні стосунки з зовнішнім світом. Під керівництвом дорослих (батьків, вихователів) вона опановує мову, попередні норми поведінки, включаються в різного роду діяльності. Притому виявляється, що різні види діяльності мають неоднакове значення для розвитку дітей у певний віковий період. У період дошкільного дитинства основним видом діяльності дітей є гра. В іграх розширюється кругозір дитини, розвиваються її розумові здібності (кмітливість догадливість) формуються риси характеру і моральні риси. Поряд з грою певне значення в житті дітей набуває трудова діяльність. Дорослі включають дитину в працю самообслуговування, озброюють її попередніми вміннями і навичками, формують моральні і вольові риси. Враховуючи вік дітей, батьки, вчителі та вихователі часто поєднують трудові