Виховна година:
Свято Писанки
Свято писанки
Викладач: Шановні колеги, студенти! Сьогоднішня наша виховна година присвячена одному з видів народного мистецтва – розпису писанки.
Студентка: Гей, іде Великдень, гей дівчата,
Будем писанки писати,
Писаночки-крашаночки.
Напишемо дві коробочки.
Як згадали, так вчинили,
Трошки воску розтопили,
Краски у мисках нагріли,
До роботи всі засіли!
Прийдуть гості у вівторок,
Буде крашанок-сорок
Є що людям розказати
Й милим друзям показати.
Викладач: Неможливо собі уявити весняне свято “Великдень – свято всіх святих” без яйця, тобто крашанки і писанки. Адже яйце – загально-людський символ – символ життя, весни, сонця.
Про саме виникнення традиції – існує переказ, що Марія Магдалина, котрій першій з’явився Воскреслий Христос, прилюдно засвідчила на Пасху в римському амфітеатрі своє, християнство, даючи імператорові Тіберію червоне яйце з словами: “Христос-Воскрес!” Цей приклад і став основою Великоднього привітання християн.
Подарунки дарують писанки і крашанки дівчатам, батьки роздають дітям.
Не прийняти від когось в дарунок писанку чи крашанку – означає дуже образити того, хто дарує її.
На Україні фарбують крашанки та розмальовують писанки у Великодню суботу.
Існує легенда, що коли Ісус Христос ходив з святим Петром по землі проповідувати, то якось зупинилися в селі, де жили іудеї. Побачивши Христа, вони почали кидати в нього камінням, грудками землі, і як торкався камінь Ісусової одежі, то робилась з нього писанка, а як торкалась грудка, то перетворювалась в крашанку. Святий Петро позбирав все те до кишені, а пізніше людям роздав. З того часу ніби й пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.
Крашанки красять (переважно) в червоний колір – колір вогню, життя, крові Спасителя.
Щодо писанок і крашанок існує також багато вірувань і повір’їв. Приміром, вважалось, що писанка гасить пожежу, відгонить нечисту силу, зцілює від хвороб.
Великодні яйця обов’язково приносили на кладовище, таким чином христуючись з померлими.
Для дітей великодні яйця були предметом захоплюючих ігор.
В українській традиції Великдень – найвеличніше свято року; можна сказати, що це свято доброзичливості. Тож давайте посміхнемось, подаймо одне одному руки, може від цього стане на землі тепліше, менше неприємності та ворожнечі.
Сьогодні у нас гість – майстер писанкового розпису пан Олег Киращук, який більш детально розповість про цей вид мистецтва.
Виступ пана Олега Киращука – майстра писанкового розпису.
Заключне слово.
Дякуємо Вам за цікавий виступ.
На цьому нашу виховну годину закінчено.
(Сцена оформлена, портрет Т.Г.Шевченка,
прапор незалежності України, рушники)
Звучить пісня:
“Ой у лузі червона калина” (перший куплет і приспів).
Ведучий: Серпень запливає у золоту осінь
Жовтіють стерни
Голубіє високе небо
Вирують пристрасті.
Ведуча: Ой що в Софіївському заграли
Дзвони затремтіли,
Не білі голуби янголи в небі полетіли.
Ой там збиралися під прапори
Під сонячні, ще й сині.
Віднині –
Не буде більше пана у вільній Україні!
Ведучий: Дехто в близькому зарубіжжі й досі не вирішив: чи має українській народ право на державність, чи мусить жити, як досі жив, “під сильною й надійною рукою старшого брата”. Дискутують не соромлячись у висловах, у засобах і вчинках теж.
Ведуча: А між тим – нашій незалежності пішов вже десятий рік. Благословімо ж її! Благословімо сьогодні і назавжди! І даймо собі слово: будемо терпеливими й мудрими, аби вистачило в нас усіх сили йти несхитними обраним шляхом, виважуючи кожне свій крок.
Пісня муз. О.Осадчого слова Шовкочитного
“Дай Україні волю”
(виконує вокальна група дівчат)
Ведучий: Адже ми відповідальні не лише перед прийдешнім поколінням, перед дітьми й онуками нашими.
Ведуча: В очі нам дивляться ті, хто клав своє життя на алтар Вітчизни – від звитяжців Запорізької Січі до в’язнів сталінських репресій концтаборів.
Разом: Хто над усе любив її і вірив у її Незалежність?
(На сцену виходить юнак у козацькому вбранні).
Козак: Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – Запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю;
Минулося – осталися
Могили наполі...
(Звучить “Запорізький марш”).
(Під звуки “Запорізького маршу” входять хлопці-козаки).
Отаман: Хортице! Пісне кривава гаряча!
Луже великий проснись
З кров’ю і болем слава
не вмре козача –
Спалахом серця встає
і буя, мов колись.
Гей, ви хлопці – козаки!
Час нам пісню заспівати.
(Звучить пісня “Ой ви, хлопці, січовії”).
Ведучий (знімає завісу на столі)
Хліб, і сіль, і свічки.
(Стоять портрети В.Симоненка, В.Стуса, Д.Загула, на них дати 1938-1985роки).
Ведучий: До тебе Україно,
наша бездольна мати
Струна моя перша озветься.
В.Стус.
Ведуча: Народе мій, коли тобі проститься крик передсмертний і тяжка сльоза розстріляних, замучених, забитих по соловках, сибірах, магаданах. Державо напів сонця, напів тьми, ти крутишся у гадину, відколи тобою неспокутий трусить гріх. І докори сумління дух потворять.
(Із рядків вірша В.Стуса).
Ведучий: Україно! Ти моя молитво,
Ти моя розлука вікова.
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи – все одно
Я проллюся крапелькою крові
на твоє священне знамено.
Ведуча: Саме тому, що вони жили, любили і ненавиділи, страждали і згоріли за рідну землю, за людей – Батьківщина повік не забуде їх.
(Звучить пісня В.Симоненка муз.Пашкевича: “Виростеш ти сину”).
На столі букет червоних гвоздик. На папері написана дата “1933-1998 роки”,
у ведучих запалені свічки у руках.
Ведучий: Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати її тяжких сторінок.
(Виходить дівчина в чорному).
Дівчина: (Читає вірш Буднянського “Весна”)
Цей сніг, як сон, прийшов – розтане
Здимить і хмару перейде... Весна.
Село летить в тумані.
Голодний рік, голодний день.
Іде – не йде, повзе по мертвих,
Й хвалити Бога – хоч повзе.
Веселий дух – не спертий
До сонця зводить все живе,
й воно молиться, і плаче
й радіє сонцю і воді.
Якби він знав коли б побачив,
Сини ростуть на лободі,
Сини Радянської держави,
Та знає вождь, усе він зна,
у вус всміхається лукаво.
В Москві весна, його
