Виховна година:

Свято Писанки

Свято писанки

Викладач: Шановні колеги, студенти! Сьогоднішня наша виховна година присвячена одному з видів народного мистецтва – розпису писанки.

Студентка: Гей, іде Великдень, гей дівчата,

Будем писанки писати,

Писаночки-крашаночки.

Напишемо дві коробочки.

Як згадали, так вчинили,

Трошки воску розтопили,

Краски у мисках нагріли,

До роботи всі засіли!

Прийдуть гості у вівторок,

Буде крашанок-сорок

Є що людям розказати

Й милим друзям показати.

Викладач: Неможливо собі уявити весняне свято “Великдень – свято всіх святих” без яйця, тобто крашанки і писанки. Адже яйце – загально-людський символ – символ життя, весни, сонця.

Про саме виникнення традиції – існує переказ, що Марія Магдалина, котрій першій з’явився Воскреслий Христос, прилюдно засвідчила на Пасху в римському амфітеатрі своє, християнство, даючи імператорові Тіберію червоне яйце з словами: “Христос-Воскрес!” Цей приклад і став основою Великоднього привітання християн.

Подарунки дарують писанки і крашанки дівчатам, батьки роздають дітям.

Не прийняти від когось в дарунок писанку чи крашанку – означає дуже образити того, хто дарує її.

На Україні фарбують крашанки та розмальовують писанки у Великодню суботу.

Існує легенда, що коли Ісус Христос ходив з святим Петром по землі проповідувати, то якось зупинилися в селі, де жили іудеї. Побачивши Христа, вони почали кидати в нього камінням, грудками землі, і як торкався камінь Ісусової одежі, то робилась з нього писанка, а як торкалась грудка, то перетворювалась в крашанку. Святий Петро позбирав все те до кишені, а пізніше людям роздав. З того часу ніби й пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.

Крашанки красять (переважно) в червоний колір – колір вогню, життя, крові Спасителя.

Щодо писанок і крашанок існує також багато вірувань і повір’їв. Приміром, вважалось, що писанка гасить пожежу, відгонить нечисту силу, зцілює від хвороб.

Великодні яйця обов’язково приносили на кладовище, таким чином христуючись з померлими.

Для дітей великодні яйця були предметом захоплюючих ігор.

В українській традиції Великдень – найвеличніше свято року; можна сказати, що це свято доброзичливості. Тож давайте посміхнемось, подаймо одне одному руки, може від цього стане на землі тепліше, менше неприємності та ворожнечі.

Сьогодні у нас гість – майстер писанкового розпису пан Олег Киращук, який більш детально розповість про цей вид мистецтва.

Виступ пана Олега Киращука – майстра писанкового розпису.

Заключне слово.

Дякуємо Вам за цікавий виступ.

На цьому нашу виховну годину закінчено.

(Сцена оформлена, портрет Т.Г.Шевченка,

прапор незалежності України, рушники)

Звучить пісня:

“Ой у лузі червона калина” (перший куплет і приспів).

Ведучий: Серпень запливає у золоту осінь

Жовтіють стерни

Голубіє високе небо

Вирують пристрасті.

Ведуча: Ой що в Софіївському заграли

Дзвони затремтіли,

Не білі голуби янголи в небі полетіли.

Ой там збиралися під прапори

Під сонячні, ще й сині.

Віднині –

Не буде більше пана у вільній Україні!

Ведучий: Дехто в близькому зарубіжжі й досі не вирішив: чи має українській народ право на державність, чи мусить жити, як досі жив, “під сильною й надійною рукою старшого брата”. Дискутують не соромлячись у висловах, у засобах і вчинках теж.

Ведуча: А між тим – нашій незалежності пішов вже десятий рік. Благословімо ж її! Благословімо сьогодні і назавжди! І даймо собі слово: будемо терпеливими й мудрими, аби вистачило в нас усіх сили йти несхитними обраним шляхом, виважуючи кожне свій крок.

Пісня муз. О.Осадчого слова Шовкочитного

“Дай Україні волю”

(виконує вокальна група дівчат)

Ведучий: Адже ми відповідальні не лише перед прийдешнім поколінням, перед дітьми й онуками нашими.

Ведуча: В очі нам дивляться ті, хто клав своє життя на алтар Вітчизни – від звитяжців Запорізької Січі до в’язнів сталінських репресій концтаборів.

Разом: Хто над усе любив її і вірив у її Незалежність?

(На сцену виходить юнак у козацькому вбранні).

Козак: Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – Запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося – осталися

Могили наполі...

(Звучить “Запорізький марш”).

(Під звуки “Запорізького маршу” входять хлопці-козаки).

Отаман: Хортице! Пісне кривава гаряча!

Луже великий проснись

З кров’ю і болем слава

не вмре козача –

Спалахом серця встає

і буя, мов колись.

Гей, ви хлопці – козаки!

Час нам пісню заспівати.

(Звучить пісня “Ой ви, хлопці, січовії”).

Ведучий (знімає завісу на столі)

Хліб, і сіль, і свічки.

(Стоять портрети В.Симоненка, В.Стуса, Д.Загула, на них дати 1938-1985роки).

Ведучий: До тебе Україно,

наша бездольна мати

Струна моя перша озветься.

В.Стус.

Ведуча: Народе мій, коли тобі проститься крик передсмертний і тяжка сльоза розстріляних, замучених, забитих по соловках, сибірах, магаданах. Державо напів сонця, напів тьми, ти крутишся у гадину, відколи тобою неспокутий трусить гріх. І докори сумління дух потворять.

(Із рядків вірша В.Стуса).

Ведучий: Україно! Ти моя молитво,

Ти моя розлука вікова.

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи – все одно

Я проллюся крапелькою крові

на твоє священне знамено.

Ведуча: Саме тому, що вони жили, любили і ненавиділи, страждали і згоріли за рідну землю, за людей – Батьківщина повік не забуде їх.

(Звучить пісня В.Симоненка муз.Пашкевича: “Виростеш ти сину”).

На столі букет червоних гвоздик. На папері написана дата “1933-1998 роки”,

у ведучих запалені свічки у руках.

Ведучий: Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати її тяжких сторінок.

(Виходить дівчина в чорному).

Дівчина: (Читає вірш Буднянського “Весна”)

Цей сніг, як сон, прийшов – розтане

Здимить і хмару перейде... Весна.

Село летить в тумані.

Голодний рік, голодний день.

Іде – не йде, повзе по мертвих,

Й хвалити Бога – хоч повзе.

Веселий дух – не спертий

До сонця зводить все живе,

й воно молиться, і плаче

й радіє сонцю і воді.

Якби він знав коли б побачив,

Сини ростуть на лободі,

Сини Радянської держави,

Та знає вождь, усе він зна,

у вус всміхається лукаво.

В Москві весна, його