/Уривок із поеми Т.Г.Шевченка “Москалева криниця”/

Взяв якось

Заступ і лопату

Та й пішов собі у поле

криницю копати.

“Нехай, - каже. – Колись люди

Будуть воду пити

Та за мою грішну душу

Господа молити”.

Вийшов в поле геть од шляху

У балку спустився

Та й викопав при долині

Глибоку криницю.

/Не сам-один: толокою

Йому помагали

Й добрі люди приходили

Криницю копати/.

І виложити цямриною,

І над шляхом в полі

Височенний хрест поставив...

Зо всього роздолля

Широкого було видно.

Все, бачиш, для того,

Щоб знать було, що криниця

есть коло дороги,

Щоб заходили з криниці

Люди воду пити

Та за того, що викопав,

Богу помолитись.

2-га ведуча: Криниць в селі було 2-3. Підземну частину криниці мурували з каміння, зверху ставили кадіб, або влаштовували зручне цямриння. Воду з неглибоких криниць витягували деревяною палицею, глибокі криниці мали журавля та вали. Біля криниць клали один-два видовбані з колод жолоби, щоб поїти худобу. Тричі на день біля сільських криниць вирує життя. Парубки напувають худобу, дівчата й молодиці носять воду, і разом з тим тут можна почути всі сільські новини.

До криниці виходять з відрами три жінки.

(Інсценізація новели В.Стефаника “Новина”).

Перша жінка. Чулись-те, сусідко, що витворив Гриць Летючий?

Друга жінка. Йой, ґаздине, чом не чула!

Третя жінка. Та ж весь світ гомонить: неню рідну дитину в ріці втопив.

Перша жінка. Ая, ая... Доцьку втопив, а старша, Гандзуня, випросилася.

Друга жінка. Йой, йой, як вони бідували, відтоди, як умерла Грицика.

Третя жінка. А діти їсти просять щодень.

Перша жінка. Я там мовлю, газдині, як би там не було, а дитина най би жила.

Разом. Най би жила. Най би...

На сцену виходить Гриць Летючий.

Гриць. Най би жила. Най би... Та що я ворог своїм дітям? Люди добрі, то ж моя кров, моя плоть! Оскільки, скажіть мені, скільки я міг знести на своїх плечах того плачу, тої кривди дитячої. Щодень: “Дедю, ми їсти хочемо!” То їжте мене, а що ж я дам вам їсти? Айно як так мучитися – най ліпше вмерти. За що мусять мучитися ті невинні янголятка. Хто їм їсти дасть? Ніхто... А панам скажу: що не було ніякої ради: ані їсти що, ані в хаті затопити, ані випрати, ані голову змити, ані ніц!

1-ша ведуча: Біля криниці найчастіше садили калину. Це не випадково, адже корінь калини, як і виноградна лоза, пронесений чутливою рукою над землею, вклоняється глибинному джерелу. Чує калина воду через земні глибини, як голос життя, і горнеться до затаєного джерела. У народі кажуть: де калина, там і вода. Це допомагало козакам під час походів знаходити в полі воду.

Пісня “При долині кущ калини...”

2-га ведуча: Вважають, що людина тоді стає дорослою, коли самостійно вносить в хату відро води. Тому діти охоче бігли разом з дорослими до криниці. А там де діти, там завжди жвава розмова.

До криниці з відрами виходить бабуся з онуками.

Хлопчик. Бабусю, а чи наша Україна велика?

Бабуся. Велика, дитино, велика... Та що з того? Вона в тюрмі.

Дівчинка. А що таке тюрма? Може арешт такий, як тут у нас є на селі.

Бабуся. Такий, такий дитинко, лише значно більший...

Хлопчик. А чи палиться в нім?

Бабуся. О, ні, дитинко, - там ніколи не палиться: ні літом, ні зимою.

Дівчинка. То вона бідна змерзла?

Бабуся. Змерзла, ще й як змерзла!

Хлопчик. Бабусю, а то правда, що вона має на голові терновий вінець?

Бабуся. Правда, дитино, правда.

Дівчинка. І крівця тече бабусю?

Бабуся. Тече, дитинко, тече – ще й руки її скували.

Хлопчик. І руки скували? То вони будуть мати великий гріх, що її так страшно мучать. Великий, великий... Я знаю за пташку великий гріх, а за Україну ще більший. О, Коби я так міг, я розбив би двері від арешту, скинув би вінець, розкував руки і випустив Україну на волю.

Дівчинка. І я би тобі допомагала.

Бабуся. Ох, коби так...

Діти з бабусею виходять, допомагають їй нести воду.

1-ша ведуча: З того часу минуло багато літ. Прийшла війна, і Михась вступив в ряди січових стрільців, щоб боротися за Україну, а Вірочка вступила до Червоного Хреста...

(До криниці виходять юнак і дівчина. Бабуся благословить їх, кроплячи свяченою водою і промовляючи: “Боже збережи”).

Дівчина. Ми повернемося, бабусю.

Юнак. Ми визволимо Україну!

2-га ведуча: Бодай на хвилю, а все ж таки вони бачили Україну без тернового вінця, і в ореолі слави – і до цього спричинилися й своїми змаганнями.

1-ша ведуча: Свячена вода. Цій воді приписувалася магічна сила. Нею натирали хворі місця і вірили, що поможе. Найкраще ця вода помагала при вроках, хворобах, що їх спричиняло погане око. Святили воду на Йордан. Все село від старого до малого йшло на річку. Посудину, в якій несли воду, прикрашали і квітами, і стрічками, і хрещатим барвінком.

2-га ведуча: Цього року, як і багато років назад, все село наше прийшло до річки на водосвятіє. І полинуло над рікою слово Боже, і злетіли в небо голуби, і очищувалися душі наші. А коли поверталися з освяченою водою додому, то газда кропив нею всю свою господарку і всю родину, примовляючи: “Будьте такі здорові, як ця йорданська вода!”

Дівчата щедрують “Ой, на водах на Йорданах”.

1-ша ведуча: Незнайомих криниця знайомить.

Інсценізація уривку з повісті Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”.

Хлопець. Дівчино, а чи добра вода в вашій криниці?

Дівчина. Найдобріша в світі.

Хлопець. Та скажи-бо дівчино, з якого ти