села?* Чи з Бієвець, чи з Дешок?
Дівчина. З Бієвець, а тобі нашо?
Хлопець. А хіба не можна спитати? Як тебе звуть?
Дівчина. Мелашка. Оце, який ти цікавий!
Хлопець. А як твого прозивають?
Дівчина. Охрім Балаш. Може хочеш знати як матір звуть! (сміється). А ти сам бієвський?
Хлопець. Ні, я з Семигор. Мене звуть Лаврін Кайдешенко. Мелашко, як побачив тебе, то наче з криниці погожої води напився. Твоя краса, твої чорні брови, неначе моє здоров’я. Як глянув я на тебе, то неначе набрався здоров’я. Може ти вийдеш до криниці завтра надвечір... Чи прийдеш, Мелашко?
Дівчина. (Тихо). Прийду.
2-га ведуча. А вечором, коли купалися в чистих водах криниць, криниця слухала людські таємниці. “Я зірву для тебе найпахучіші квіти землі, дістану з неба і кину до твоїх ніг зорі, візьму на руки і обнесу навколо світу”. Так говорив він. Вона, дівчина, в якої червоними яблуками щоки і великі, мов сливи, очі, німа від захоплення, дивилася на нього. Віра в те, що все буде так, а не інакше, підносила її до хмар. Але, на жаль, живе на світі і зрада.
Уривок з поеми Т.Г.Шевченка “Катерина”.
Кохайтеся ж чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люди,
Знущаються вами.
Не слухала Катерина
Ні батька, ні неньки,
полюбила москалика,
Як знало серденько.
Полюбила молодого,
В садочок ходила,
Поки себе, свою долю
Там занапастила.
Кличе мати вечеряти,
а донька не чує;
Де жартує з москаликом,
Там і заночує.
Не дві ночі карі очі
Любо цілувала,
Поки слава на все село
недобрая стала.
Нехай собі тії люди
що хотять говорять,
Вона любить, то й не чує,
що вкралося горе.
Прийшли вісті недобрії –
В поход затрубили.
Пішов москаль в Туреччину:
Катрусю накрили.
Незчулася, та й байдуже,
що коса покрита:
За милого, як співати,
Любо й потужити.
Обіцявся чорнобривий,
Коли не загине.
Обіцявся вернутися.
Тоді Катерина
Буде собі московкою,
Забудеться горе;
А поки що, нехай люди
Що хотять говорять.
Не журиться Катерина –
Слізоньки втирає.
Бо дівчата на улиці
Без неї співають
Не журиться Катерина –
вмиється сльозою,
Возьме відра, опівночі
Піде за водою,
Щоб вороги не бачили;
Прийде до криниці,
Стане собі під калину,
Заспіває Гриця.
Виспівує, вимовляє,
Аж калина плаче.
Вернулася і раденька,
Що ніхто не бачив.
1-ша ведуча. Певно, нема в світі ліпших газдів, як у нашому краї. Як поставить газда хату – мов дзвін проти сонця. Як виріже, вималює ворота – наче двері до раю. А криниця біля хати, ніби писанка. Одна краща від іншої. Усміхаються, кличуть до себе: напийтеся моєї води! Така холодна, джерельна, кришталева. Нап’ешся її, і сила появляється.
З піснею “Розпрягайте хлопці коні” на сцену виходять хлопці.
2-га ведуча. Криниця глибока. Вода в ній – чиста і смачна. Зачерпав її газда і ніс до хати, де господиня варила вечерю, напував нею коня, прозорі кришталеві бризки летіли – ручки дитини. Але одного дня вода в криниці стала кров’ю. Сторч головою кидали люди людей, кидали солому, обливаючи бензином, потім патрони, гранати, міни, які вузькому кам’яному мішку робили з тіла криваве місиво. То було пекло, в якому горіло все, утворюючи конгломерат з кісток, металу, глини. Так в Яблуневі розправлялися з тими, хто осмілювався мріяти про самостійну Україну.
На сцену виходять два хлопці і дві дівчини, накривають криницю чорним покривалом і вклякають біля неї. За ними виходять хлопці і дівчата з стрічками в руках. Дівчата в чорних хустках.
Читець. Волає німо безневинна кров,
Ями очей глядять в мої зіниці,
Втекла вода з-поміж ребер криниці,
Аби ніколи не вернутись знов.
О, Боже мій, народе мій розп’ятий!
О, як болять ці цвяхи у кістках,
Ці черепи, що крізь іржаві грати
Затято й велемовно так мовчать.
Народе мій... А кров це не вода,
І крівцю проливати не годиться,
І син молитви батькової вчиться;
І смерть не запанує над життям.
Хлопці і дівчата співають молитву “Боже, послухай благання”.
2-га ведуча. За законом Божим радість життя перемагає горе, смуток. Але в пам’яті людській навіки повинні залишитися Дем’янові лази, Яблунівські криниці і багато інших українських Бухенвальдів, як нагадування про те, що такого більше не повинно повторитися.
1-ша ведуча. В народі кажуть: скільки криниць на землі, стільки зірок на небозводі. І якщо вам доводилось бачити, як падає далі небесниця, знайте, то десь засмутилося джерело. Отже, щоб не загасали зірки, оберігайте живі криниці. Нехай кожному з нас яскраво світить своє іменна зірка.