Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

Ведучий: Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.

Ведуча: З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – життя, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.

Ведучий: То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного мистецтва – вишивкою – будуть приємними для всіх вас.

Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще “Домострой” радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Студентка: Вічна після барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

(На сцені на столах запалюють свічки. Дівчата в укр. вбранні, тихенько наспівуючи вишивають.)

Ведуча: Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50-80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого біленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля і навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя.

Студентка: Візьму голку, клубок шовку,

Полотно біленьке,

Та й подамся у садочок,

Де сонце ясненьке.

У садочку подумаю,

Котру квітку рвати,

Щоб із неї добрий узір

Для вишивки взяти.

Красну рожу і гвоздиків

Букетик нарват,

І роботу любимую

Свою розпочати.

Ой, вишивки мої любі,

Я вас вишиваю,

Та про красу і про фарби

Думки не лишаю.

Де покласти слід рожеву,

А де ніжно-синю,

Щоб славила моя праця

Рідну Батьківщину,

Щоб сміялася сорочка

Файними квітками,

Щоб пишалась Україна

Своїми майстрами.

Ведучий: Дівчата змагались між собою в доборі візерунків, в загальній композиції елементів, орнаменту, в майстерності вишивання. Одягу був свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень говориться: “Вона вміє шити-вишивати і гарних пісень співати”.

(Хор виконує українську народну пісню).

Ведуча: І під руками народних майстринь звичайний шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва.

(Під звуки української народної музики дівчата демонструють вишивки, виконуючи український танок).

Ведучий: Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві течії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогняну батьківську енергію.

Ведуча: З глибин минувшини дійшли в орнаментах українських вишивок ці символи – Земля і Сонце, що поєднані з Водою, а разом становлять життєдайну Трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя.

(Звучить українська пісня).

Ведучий: Вишитий рушник. Він стає першою сходинкою до щастя молодих, ним зустрічають гостей і прикрашають оселі. З давніх-давен це незмінний елемент побуту українського народу. Рушник оспіваний у піснях, думах, баладах.

Ведуча: Здається, про нього вже все відомо. Та ні. Тільки тепер, вивчаючи свою спадщину, дізнаємося, що різне призначення давало рушника різні назви: божник – для образів, подарунковий – для подарунку, утирач – для рук та обличчя.

Ведучий: Протягом багатьох віків у кожного народу виробляється певна методика виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому візерунку, барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою вишивки можна визначити місце її виготовлення.

Господарка: Часто у вишивці використовувалися рослинні мотиви – дубове листя, виноградне гроно, а також зображення соловейка, голуба, півня, зозулі. Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на сорочках. Калина – дерево нашого українського народу. У сиву давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця, Зорі. (Демонструє рушник). Дуб – священне дерево, уособлювало Перуна – бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя.

Ведуча: Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже ця квітка нагадує Сонце. І тому пишні ружі розквітали на сорочках і рушниках багатьох областей України.

Ведучий: Стигле гроно і виноградне листя асоціюється з напоєними Сонцем днями,