скраю,
Там стрілецька могилонька
Забута стояла,
Тихо, глухо кругом нас,
Сумно тут довколо,
Хрест дубовий похиливсь
Із жалю додому.
Пасло дівча три корови
У полі під гаєм.
Поглянуло на могилку -
Та плакала з жалю.
Бо братчика нагадало,
Що загинув в бю,-
І його десь поховали
Отак в чистім полі.
Ведучий: Поплакала і блавату
Синього нарвала,
І з братчиків і дзвіночків
Віночок сплітала.
Сплела вінок, барвінковий, хрестить
Із цвіття живого.
Уквітчала ним могилу
Братчика чужого.
І тихенько помолилась
І мо відмолилась,-
А могилка не та стала
І мов звеселилась.
І зозулька на край гаю
Кувати почала.
І щороку щастя - долю
Комусь-то кувала.
Кому? Кому? - Спитається
Тій любій дівчині,
Що стрілецьку могиленьку
Уквітчала мені.
Ведуча: Не перелічиш усіх місць нашої скроботи.
Ведучий: Вороги української нації знали, що народ, в якого жива історична пам'ять, що не роби, а сконцентрована сукупність національного люду, котрий кожної вдачної історичної миті може прокинутися і болем пам'яті повторити сили і знову стати на свій захист.
Ведуча: Тому-то почалося нечувана у своєму безумстві і антигуманності друга воїна проти Українських Січових Стрільців - війна з їхніми могилами.
Ведучий: І, здавалось, пропало все, що зникне слід по-нашому стрілецтву. Та лишилося те, що в народі убити нікому не можна. Лишилася вічно жива стрілецька пісня.
Пісня "Не сміє бути в нас страху".
Ведуча: Пісня! Велична рідна пісня!
Розправ свої високлетні крила
В великий день
Без тебе серце, в грудях трісне,
З тобою викрислено з серця, як з кресала
Святий вогонь, і підемо через побіду в полі
Облиті з крові ран, на зустріч волі!
Ведучий: Стрілецтво дало нам не тільки невмиручі приклади боротьби за волю України, а й дало нам цілу плеяду легендарних поетів, художників, скульпторів, композиторів, письменників, артистів.
Ведуча: І нині, і вічно співатиме український народ, їх пісні "Ой у лузі червона калина", "Чуєш брате мій", "Ось видно село" і багато інших маршових, любовних, жартівливих пісень.
Ведучий: Це Роман Кулачинський, Михайло Гайворанський??, Лесь Курбас, Іван Білюк, Юрій Шкрумелюк та багато інших.
Ведуча: Безмежно люблячи Україну, бажаючи їй щастя і бачити її вільною, незалежною державою, багато з тих, хто вижив, закінчивши на заході студії вищої освіти, повіривши більшовицькій пропоганді, повернулись на Україну, де згодом були знищені на Соловках та інших сталінських таборах смерті.
Ведучий: Дехто дожив до сьогоднішніх часів, і дав би їм Бог, ще віку бачити Україну в красі, багатстві і щасті, і справді вільною і ні від кого незалежною.
Ведуча: Кров стрілецьку ніхто не змив і не змиє. Нею навіки залишились сторінки нашої славної історії. Кров стрілецька залишилась пам'яткою у наших серцях.
Ведучий: Будемо жити і виживати - така доля нашої нації. Через дар пам'яток бути невмирущим.
Пісня "Поставали школярики"
Ведуча: Єднаймось брати-галичани.
Не час на роздори, не час.
Бо й нам, ще Великдень постане,
І доля всміхнеться до нас!
Від Чорного моря до синіх Карпат
Одна нероздільна родина
Без панства, без рабства,
Насильництва і зрад -
Одна самостійна Вкраїна.
Ведучий: Вставай, Україно, вставай,
Вставай на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи!
Вставай та кайдани порви!
Дай познак ясніший від грому,
Що ми не рабами Москви,
Й рабою не будем нікому.
Вставай, Україно, вставай,
Єднай Чорне море й Карпати
І свій переболений край??,
Не дай ворогам розломити.
Вселюдської злагоди й любові,
Щоб волі святої набути.
Й спожити без намета і крові.
Пісня "Ой у лузі червона калина".