Зустріч птахів

Дійові особи: дівчинка старшого віку, дівчатка (четверо), діти, Тепловій, Журавлі, Ластівка, Шпак, Соловейко, Деркач.

Декорації: імітоване подвір’я, стоїть хатка, дерева, кущі.

Музичне оформлення: запис співу пташок, грамзапис веснянки “Ой прийшла весна” у виконанні Ніни Матвієнко, українська народна пісня “Щебетала пташечка”.

На сцену виходить дівчина старшого віку в українському костюмі з випеченими “жайворонками” у ситі.

Дівчина: У нас здавна є традиція славна:

Воду брати з чистої криниці,

Муку з ярої пшениці,

Руками добрими замісити

І гостей на свято запросити.

Тихо звучить грамзапис веснянки “Ой прийшла весна” у виконанні Ніни Матвієнко. Вибігають дівчатка, одягнені в українські костюми.

Дівчатка: Ой, виходьте, дівчата,

Будемо весну стрічати,

Весну красну вітати.

(Звертаються до дівчини). А правду кажуть старі люди, що весну птахи на крилах приносять?

Дівчина: Правду.

Йдіть до мене, жайворонки беріте,

На високу гору йдіте.

Пісеньок гарних співайте,

Весну-красну величайте.

(Дає дітям печиво “жайворонки”).

Благословляю вас, діти, весну закликати

із веселою посмішкою і жайворонком-пташкою.

Діти підносять вгору “жайворонків” і промовляють.

Діти: Пташок викликаємо із теплого краю:

Летіть, соловейки, на нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки.

Раптом здалеку лунає чийсь голос: “Аго-го-о-о-ов! Ачу-чу-у-у-у! Ф’ю-ф’ю-ф’ю-ф’ю!” Музика припиняється.

Діти: Справді голос чути...

Хто це може бути?

З’являється теплий вітер – Тепловій. В оранжевому вбранні, з червоними та зеленими стрічками і кошиком перших весняних квітів у руках.

Діти: Це ти гукав? Хто ти такий?

Тепловій: Я теплий вітер Тепловій!

Понад землею я літаю,

Спішу-лечу скоріш до гаю.

Бо я веселу, сонячну весну

З далекої дороги виглядаю! (Чути спів пташок).

І дівчинка: Ти чуєш, ллється між дубів

Весела пісенька Пашків?

Тепловій: Із далекої землі

Повертаються додому

Довгоногі журавлі.

Дружно крилами шумлять,

Роздивляються здаля.

На сцену ключем “вилітають” дівчатка-журавлі.

Журавлі:

1 журавель: Де це наша споконвіку облюбована земля?

2 журавель: Пролетіли тридцять рік,

3 журавель: Проминули сім морів,

4 журавель: Може, в скелі наші гнізда на високій на горі?

5 журавель: Може, в парках вони? – Ні!

6 журавель: Може, в сквериках? – Ні, ні, ні!

1 журавель: Може, в полі, серед поля, в молодій озимині?

2 журавель: Нам далеко ще летіть, поки в крилах заболить.

3 журавель: До широких споконвіку облюбованих боліт.

Тепловій: Здрастуйте, журавлики веселі,

Як жилося вам на чужині?

Вже за вами скучили гніздечка

В нашій рідній стороні.

Тепле сонце вже летить над краєм,

І весна приходить по ріллі.

ІІ дівчинка: Не турбуйтесь, ми вас всі вітаєм,

Довгоногі, рідні журавлі.

Хатина, з вікна виглядає дівчинка, до неї прилітає дівчинка-ластівка.

Дівчинка: Ти знов защебетала у мене під вікном,

Із вирію вернувшись, клопочешся гніздом.

А там же вічне літо цвіте, як божий рай, -

Чого ж вернулась знову ти в мій журливий край?

Ластівка: Хоч літо там і сяє, - лютіше тут мені:

Така квітучо-пишна Вкраїна по весні.

Так квітчасто-люба, що й в тім краю-раю

Вже бачу я хатинку, де се гніздечко в’ю.

Діти співають українську народну пісню “Щебетала пташечка”.

Вилітає шпак. Стає біля дерева, на якому прикріплена шпаківня.

І дівчинка: Знову в саду молодому

Шпаківні з пахучих дощок,

І знову у нас біля дому

Щебече знайомий шпачок.

ІІ дівчинка: Учора в годині досвітні

Вже чуємо, з саду звучать

Пісень переливи привітні.

Шпак: Прибув я весну зустрічать.

З далекого теплого краю

Невтомно летів я сюди.

Я знаю, я знаю, я знаю,

Що рідні найкращі сади.

ну де ще на світі їм рівні,

З таким кучерявим гіллям?

За те, що зробили шпаківні,

Все літо співатимуть вам!

Дві дівчинки йдуть. Чути спів солов’я. Зупиняються.

І дівчинка: Аж гнеться калина від співу дзвінкого!

Це що там співає? Не видно нікого.

ІІ дівчинка: Поглянь-но ти краще в калину рясну:

Ото соловейко стрічає весну.

І дівчинка: Щебече, витьохкує, срібно сміється,

І де стільки сили у нього береться?

ІІ дівчинка: Такий же маленький, а як він співа!

Немов би до нас вимовляє слова.

І дівчинка: Співа соловейко про сонце й хмаринку;

Про любу Вкраїну, що квітне в барвінку.

ІІ дівчинка: А нам не наслухатись гарних пісень:

В садок під калину приходим щодень.

І дівчинка: І дуже ми вдячні маленькій пташині:

Хоча вона взимку жила на чужині,

ІІ дівчинка: Та пісню принесла у рідний свій край.

Співай, соловейку, ще дужче співай!

“Вилітає” соловейко.

Дівчинка: Ти про що, соловейко, співаєш,

Сиплеш радість іскристу свою?

Соловейко: Що ніде так гарно не буває,

Як у рідному нашім краю.

“Вилітає” деркач.

Деркач: Я деркач, я маю крила, як увесь пташини рід.

Та в ногах у мене сила, я – пташина-скорохід.

З чужини, здолавши втому, дні і ночі – сорок діб! –

Пішки дибав я додому – диб та диб! Диб та диб!

Натрапляв на скелі гострі, від буранів утікав,

І не раз мисливський постріл на зорі мене лякав.

Здер я ноги, зранив спину...

Схудлий, стомлений, кривий,

Я прийшов на батьківщину

І, як бачите, - живий.

І дівчинка: Пташки повертаються сюди,

Радіють, плачуть і хвилюються.

І так одвічно, так завжди

Землею рідною милуються.

ІІ дівчинка: Вони на різні голови

Співатимуть для тебе,

І в краплях срібної роси

Побачиш чисте небо.

Усі учасники свята стають, взявшись за руки.

Дівчина: То ж не завадить, друзі, нам,

Згадати нині по-новому:

Був давній звичай у древлян –

Вклонятися всьому живому.