Л. М. Кривцун
ПОЛЬ ВЕРЛЕН
Поль Верлен — видатний французький поет другої половини
ХІХ століття.
Мета: ознайомити учнів із життєвим: та творчим шляхом поета; дати початкові відомості про імпресіонізм; розвивати пізна-вальний інтерес учнів до мистецтва, зокрема до живопи-су; виховувати любов до поезії, вміння бачити прекрасне.
Обладнання: портрет поета; виставка книг, репродукції картин К. Моне «Стіг сіна у Живерні», «Руанський собор увечері», «Бульвар капуцинок у Парижі», «Куточок саду у Монже-роні», «Скелі у Бель-Іль», О. Ренуара «Дівчина з віялом», «Дівчата у чорному», «Етюд до портрета актриси Жанни Самарі».
Тип уроку: прес-конференція (урок формування теоретико-літе-ратурних понять).
Завдання для творчої групи: один учень виконує роль поета, інші готують запитання; два учні готуються до ролі мис-тецтвознавців (імпресіонізм К. Моне, О. Ренуара).
Зміст уроку.
І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого сприйняття учнів.
Вчитель.
Квітневого дня 1896 року Василь Стефаник пише лис-та до свого друга Вацлава Морачевського: «За стан мій я не годен Вам писати. Щось так багато на душі накипіло, а таке журливе і бесконечне, що дряпане пером по папері, загонить тоту сумовитість ще глибше, як перед тим. І слів бракує. А от хіба Верлен, може, хоч в частині Вам скаже то, чого я незугарен.
Тихі ридання.
Сумно ридає
Осінь вогкая,
Серце дрож обіймає,
Дика ж розлука,
Що на нім грає.
Блуджу зболений ;
Світом зболеним,
Увесь змарнілий,
Як вітром битий,
По пустих нивах
Листок зів'ялий».
Невідомо, чи Стефаник знайшов цей переспів Верленової «Осінньої пісні» в якомусь тогочасному галицькому журналі, чи, може, користуючись польським або німець-ким перекладом, сам переказав вірша, що так припав йому до вподоби. Хоч як би там було, але дуже цікаво те, що він, майстер відображення трагічних настроїв, знайшов у французького лірика найкращий вираз того, що сам, як йому здавалося, не міг у той момент висловити. Цей факт, окрім всього іншого, свідчить, що лірика Верлена, минаю-чи мовні бар'єри, торує дорогу до людського серця. В українській літературі його поезію почали перекладати досить рано й охоче. І якщо інтерес Стефаника до його позначився тільки на приватному листуванні, то Павло Грабовський, мабуть, перший переклав твори Верлена мо-вою поезії:
Хмура осінь. Голосіння
Безвідрадне, світове
Зворушає знов боління,
Моє бідне серце рве.
Проминуло життя втішне;
Ледве дишу, весь поблід.
Спогадавше про колишнє,
Гірко плачу йому вслід.
Що ж? До краю треба плутать,
Вітер лютий дме в кістки,
Мов те листя мене крутить
Та швиря на всі боки.
Переклад «Осінньої пісні», яка ятрила душу Стефани-ка, з'явився 1897 року. Наступного — два вірші Верлена переклав і опублікував Іван Франко. Нині ж кількість українських перекладачів Верлена переступила межу двох десятків, а «Осіння пісня» перекладена понад десять раз. Найновіша збірка поета надрукована 1968 року видавниц-твом «Дніпро». Ця книжка побачила світ завдяки найяс-кравішим митцям українського перекладу – Максиму Рильському, Миколі Лукашу та Григорію Кочуру. Деякі з перекладів віршів Верлена можемо побачити на нашій ви-ставці.
А тепер дозвольте познайомити вас із нашим гостем – Видатним французьким поетом другої половини XIX сто-ліття, одним із зачинателів символізму – Полем Марі Верленом.
ІІ. Бесіда-інсценізація зустрічі з поетом.
Учні й учитель задають запитання, а десятикласник, який виконує роль поета, відповідає.
Вчитель. Пане Верлен, ви прожили довге і не дуже радісне життя. Але в народі говорять, що людина живе лише в ті моменти, які назавжди залишаються в пам'яті. Які моменти життя тримає ваша пам'ять?
Поль Верлен. Моє дитинство залишило в пам'яті тільки нескінченні переїзди з одного містечка до іншого, бо народився я в сім'ї військового інженера, і тому моя родина весь час мандрувала. Мандрівне життя скінчилося, коли ми переїхали до Парижа. 1862 року я закінчив ліцей і вирішив вивчати юриспруденцію в універси-теті, але моє захоплення наукою швидко минуло, до того ж батько вийшов у відставку і матеріальний ста-ток нашої родини похитнувся. Мені довелося піти пра-цювати дрібним службовцем у Паризькій міській ра-туші.
Вчитель. Коли ви відчули потребу писати вірші?
Поль Верлен. Я рано відчув любов до поетичного слова. Ще навчаючись у ліцеї, почав писати вірші і навіть один з них — «Смерть» насмілився надіслати метру французької поезії і прози Віктору Гюго. А 1863 року вперше мій вірш було надруковано. Це був сонет «Пан Прюдом».
Вчитель. Як ви зблизились із поетичною групою «Парнас»?
Поль Верлен. Під час відвідування літературного салону я зустрівся з Леконтом де Лілем. Він був духовним вождем поетичної групи «Парнас». Ця зустріч мала велике значення для моєї подальшої творчості: я вирішив приєднатися до парнасців. В їхніх збірках «Сучасний Пар-нас» друкувалися і мої вірші.
Вчитель. Які естетичні принципи проголошували парнасці?
Поль Верлен. Ідеалом парнасців була безстороння, об'єкти-вістська поезія, прекрасна за змістом і формою. Своїм головним завданням ці поети вважали створення «чистої поезії» та ідеальної поетичної форми. Проте моя безсторонність була вдаваною: крізь ажурне плетиво ство-рених образів проривалася моя особистість. Це яскраво свідчило про те, що моя рання творчість зазнала впливу романтиків.
Вчитель. Шарль Бодлер — це помітне явище не лише у французькій, а й у всесвітній літературі. Яку роль і відіграла у вашій творчості, пане Верлен, збірка Ш. Бодлера «Квіти зла», адже вона шокувала тогочасне суспільство?
Поль Верлен. Ім'я бунтівного, шокуючого, поетичного Шарля Бодлера назавжди залишиться у літературі. У збірці «Квіти зла» показано трагічну несумісність дійсності та ідеалу. Похмура і пригнічуюча атмосфера цього твору не тільки вразила мене, але й спонукала піти далі і в іншому напряму — куди навертали й великі французькі живописці-імпресіоністи. В цей пер-іод з інтервалом у
