Вчитель.—

У процесі роботи ми повинні з вами заповнити таб-лицю «Визначні риси поезії П. Верлена» (див. далі).—

Які з цих рис ви вже записали? (Імпресіоністичність, ліризм).

в) Учень читає вірш «Поетичне мистецтво». І Вчитель.—

Які вимоги ставить поет до поетичного слова?

(Найперше — наблизити поезію до музики. Поет надає перевагу відтінкам, півтонам перед виразно означеним кольором. Це єднає його вірш, із імпресіонізмом; поет виступає проти раціоналістичної поезії, радить не звірятися на риму, ритм брати невиразний, плинний, прагну-ти до поєднання неясного з точним).—

Як ви розумієте останній рядок вірша?

(Поет іронічним вигуком закінчує останню строфу вірша: «А решта все — література». Він зневажливо нази-ває літературою все неживе, штучне, книжне, позбавлене свободи й почуттів, все, що протистоїть справжній поезії).

Висновки.

Вірш «Поетичне мистецтво» можна назвати віршовою декларацією П. Верлена, де поет сформулював вимоги до поезії та поета. Ці вимоги збігалися з пошуками молодих поетів, котрі виступали як представники імпресіонізму та символізму. Отже, немає нічого несподіваного в тому, що цей вірш перетворився на своєрідний літературний мані-фест символістів та імпресіоністів. «Найперше — музика у слові!» — проголошує поет, але ця музичність не тільки винахід талановитого поета-реформатора, а й продовжен-ня традиції попередників поета, зокрема поетів-«парнасців».—

У чому, на вашу думку, полягає ця музичність?

(В поезіях Верлена відсутні різкі, негармонійні звуки, зву-косполучення, використано багато аліпгерації (збігу приголос-них) та асонансів (збігу голосних). Поет дивовижно поєднав звуки й почуття, слова й емоції. А сама французька мова на-прочуд мелодійна, тому що в ній багато сонорних звуків).

Вчитель.

Саме у музичності одна із причин складності перекладу верленівських віршів. Дуже багато нового П. Верлен вніс у поетичну техніку. Тут і вигадливість у побудові строфи, і незвичність у римуванні, і вишуканість, яка ледь не ме-жує з недбальством. Російський поет Борис Пастернак у статті про Верлена зауважував, що поет «надавав мові, якою писав, тієї безмежної свободи, яка і була його відкрит-тям у ліриці і на яку можна натрапити тільки у майстрів прозового діалогу в романі чи драмі. Паризька фраза в усій її незайманості й чарівній влучності влітала з вулиці й лягала у строфу цілком, без найменшого зусилля, як мелодичний матеріал для всієї наступної побудови». Це,звичайно, створює великі труднощі для перекладу поезії П. Верлена будь-якою мовою.

IV. Особливості перекладу віршів П. Верлена. Порівняльний аналіз.

Вчитель.

- Давайте порівняємо підрядник (дослівник) вірша “осіння пісня” й переклади М.М. Лукаша та Г. Кочура (на столах у учнів заздалегідь надруковані підрядник та переклади “Осінньої пісні”)

- Порівняйте варіанти підрядника та перекладів. Вкажіть художні особливості кожного з них. Яку картину осені змалював поет?

(Осінь — це пора року, бо вірш називається «Осіння пісня». В підряднику «скрипки осінні», в перекладах: «скрипки листопада», «струн осінніх», «вітер лихий» — у підряднику, в перекладах: «вихровий вир», «під вітру свист», «пожовклий лист» — у підряднику, в перекла-дах: «жовтий лист», «з жовклим листям»):—

Яке ще значення має словосполучення «осіння пісня»? (Осінь — це схил життя, «осіння пісня» — це прощальна пісня. Людина відчуває свою смерть, закінчує свій життєвий шлях, живе спогадами про минуле: у підряднику — «я згадую колишні дні», в перекладах: «линуть думки в давні роки мрій дитинних», «як дні ясні, немов у сні, пригадаю»).—

Які ще образи створюють картину близької Смерті лірич-ного героя?

(«Дзвонить годинник», що змушує героя аж задихатися і бліднути — у підряднику; переклад: «з імли — б'є годинник» (у Г. Кочура). Про близьку смерть свідчить і останній образ у підряднику: «І я виходжу На вітер лихий, Що носить мене Туди-сюди, Наначе Пожовклий лист», у перекладах трагізм фіналу пом'якшується: «Вихровий вир - Крутить, жене, Носить мене з жовтим листям» (у Г. Кочура), «...Мов жовклий лист Під вітру свист — В безвість лину» (у М. Лукаша).

З якими почуттями пов'язане слово «осінь»?

(Осінь — це самотність, туга, смуток, холод, невлаш-тованість. Про це свідчать слова «томлінням одноманіт-ним», «довгіридання» —у підряднику; «ягать», «тужний хлип», «тремчу, ридаю» —у М Лукаша, «топлять в журбі, голосіннях» — у Г.Кочура. Назва вірша «Осіння пісня» ще асоціюється із фразеологізмом «осінь на душі» ). — Доведіть, що перед нами не просто осінній пейзаж, а

«пейзаж душі».

(Про осінню природу написано дуже багато, пригадай-мо лише чудові рядки О. С. Пушкіна:

Унылая пора, очей очарованье!

Приятна мне твоя прощальная краса.

Люблю я пышное природи увяданье

В багрец и золото одетые леса.

Та у вірші П. Верлена перед нами не лише замальовка осінньої природи: тут мало використано епітетів, серед них немає жодного кольорового. Поет зображує стан душі: від сумної ноти, що долинула із зовнішнього світу і знай-шла відгук у серці (перша строфа) є перехід до неясної загрози загибелі — і відповідь: ридання (друга строфа), в кінці відчувається щось трагічне (третя строфа).

Сюжетну напругу короткого вірша можна порівняти з наростанням напруги і розв'язкою трагедії. Яка саме тра-гедія відбулася: втрачене кохання, крах життя, хвороба чи старість, — ми не знаємо, але це не зменшує емоційної дії, посиленої музикою вірша, бо ліричне слово П. Верле-на має сугестивну (навіювальну) силу, бо діє не стільки своїм прямим предметним значенням, скільки смисловим ореолом, якій «навіює» чи «підказує» ті чи інші настрої, образи. Це ще одна із головних особливостей лірики Поля Верлена, яка робить поета близьким до символістів, хоч сам поет відхрещувався від своєї причетності до символіз-му, а тим більше від лідерства в ньому. Пригадайте визна-чення поняття