Тема: Рідний край кохати – в поезії прославляти.
Мета: Вчити дітей самостійно добирати матеріал до уроку. Розвивати вміння з правильною інтонацією читати поетичні твори.
Виховувати любов до рідного краю, бажання більше дізнатися про його історичне минуле, визначних людей свого краю.
Виховувати любов до поетичного слова, його творців; бажання самим творити.
Обладнання: збірки творів поетів Коломийщини; збірки Орисі Яхневич “Гроза”; “Нескорена”, “Сонце і гроза”, картин Петрарка, набір листівок із зображенням, касета із записом зустрічі Орисі Яхневич з вчителькою.
На дошці плакати зі словами:
Вітчизно мила, український краю,
Рідна земле, Коломийщино моя.
Я твою красу кохаю
Чисту й світлу, мов роса.
Благословляйте, добрі люди,
Народження таланту у дітей оцих,
Хай серце і душа в них будуть
Відкриті, як з небес святих.
Учитель. Дітки, сьогоднішній урок на тему “Рідний край кохати-в поезії прославляти” проведем у формі рольової гир. На уроці присутні краєзнавці, літературознавці, читці і кореспонденти.
Запрошені гості: автор книги “Вериневі барви” Любов Яворська, Ганна Михальчук – бабуся нашого учня Палійчука Ярослава, авторка багатьох віршів.
Любити поезію, знати її творців не можливо, не знаючи історії рідного краю.
То ж поговоримо про наш Гвіздець.
Краєзнавці.
Селище Гвіздець знаходиться на правому березі річки Чорняви за 18 км від м. Коломиї та 80 км від Івано-Франківська. Час заснування нашого селища невідомий, але аналіз історичних джерел вказує, що населення на місці сучасного селища існувало ще в ХІІІ-ХІV ст.
В 1416 р. володарем с. Гвіздець став Васко Пентукович.
Польська шляхта жорстоко переслідувала українську культуру, з чим не мирилися трудящі Гвіздця.
В 1725 р. на кошти княгині Софії Бузиніни (уродженка Потоцька) було побудовано костел Бернардинів.
Національно-визвольна боротьба трудящих селища посилюється в час визвольної війни українського народу 1648-1654 р., коли війська Богдана Хмельницького беребували на західно-українських землях.
Трудящі Гвіздця активно підтримували також рух опришків в середині ХVІІІ ст., під проводом Олекси Довбуша, приймали участь у бойових діях його загону. Після того, коли в 1745 р. був убитий О.Довбуш польська шляхта влаштувала у с. Гвіздець жорстоку судову розправу над полоненими опришками.
В 1773 р. селище Гвіздець попало під владу Австро-Угорської монархії.
17 вересня 1939 р. війська Червоної Армії звільнили с.Гвіздець від польсько-шляхетського гніту.
2 липня 1941 року с-ще Гвіздець і навколишні села були захоплені фашистськими загарбниками.
Кореспондент. Які втрати понесло селище у роки Великої Вітчизняної війни?
Краєзнавець.
У Гвіздці за роки війни знищено 3633 чоловіки, вигнано в Німеччину – 359 чоловік, спалено 329 будинків.
Гвіздець і навколишні села були визволені 29 березня 1944 року о 17 год.
Кореспондент. Від чого походить назва “Гвіздець”?
Краєзнавець. Згідно місцевої легенди вона нібито походить від того, що в давнину якийсь польський воєвода, розгромивши в цій місцевості турецький загін чи татарську орду, й засівши за валами міста написав королю переможне донесення, яке закінчувалося словами “стою як гвуздь”, тобто міцно.
Кореспондент. Однак виникає запитання, а як же називалося це поселення до того часу, як воєвода став, як “гвуздь”? Адже такого не бувало, щоб наперед заснували поселення, а потім давали йому назву. Та ще й чекаючи якоїсь нагоди?
Автор книги “Ім'я вашого міста” – київський письменник Юрко Кругляк доводить: назва поселення походить від того, що при заснуванні містечка Гвіздець навкруги нього були залишені пні – “гвізди”, які мали утруднювати ворогам захоплення. Це тільки легенда.
Слово “гвоздь” у минулі віки існувало в багатьох слов’янських мовах, щоправда в інших значеннях. У старопольській – ліс у гірській місцевості. І дійсно усі ті населення, які свого часу дістали назву Гвіздець, Гвізд, Загвіздя були засновані серед лісових масивів.
Отже, Гвіздець – це поселення серед лісу, під лісом, за лісом.
Кореспондент. Хто із визначних людей народився чи проживав у вашому селищі?
Краєзнавець. Ярослав Васильович Пстрак. Народився він 24 березня 1878 р. в містечку Гвіздець теперішньої Івано-Франківської області. Батько був скульптором і різблярем по дереву.
Мати Вінцента Левицька сестра художника Миколи Левицького.
В 1879 р. родина Пстраків переїхала до Коломиї. Сім’я складалася з 7 чоловік.
Потяг до малювання народився дуже рано. Уже п’ятирічним хлопчиком він малював де тільки можна.
Перші відомості живопису він одержав від батька, від учителя малювання.
Часті поїздки з батьком у гірські села дали багатий матеріал для акварелей. В 1895 р. за допомогою меценатів талановитий юнак потрапив у Мюнхен до Академії Мистецтв.
Наприкінці ХІХ ст., саме тоді коли Пстрак перебував у Мюнхені, на західній Україні почався широкий рух за відродження тут національного мистецтва.
У 1907 р. Пстрак повертається до Львова. Його твори експонуються на Народній виставці картин у Кам'янець-Подільському. Протягом усієї творчої діяльності Петрак працював над пейзажами рідного Прикарпаття, відтворював архітектурні пам’ятники Львова.
З 1909- по 1913 р. перебуває з невеликими перервами на Коломийщині.
У Коломийському музеї зберігаються два портрети Пстрака – “Гуцул”, “Голова старика”.
У своїх картинах Пстрак зображав простих знедолених людей.
Листівки з його картинами можна буде розглянути на перерві.
Кореспондент. Як у вас вшановують пам’ять цього художника?
Краєзнавець. З нагоди дня його народження 24 березня 1988 р. в Гвіздці встановлено пам’ятний знак, а вулицю Лісну перейменовано на вул. Петрака.
В школі оформлено куток про цього визначного художника.
Літературознавець.
У Гвіздці останні роки життя провів письменник, поет, вчитель Любомир Селянський – це його псевдонім, справжнє ім'я Петришин Іван. Працював у Кутах і Яблуневі вчителем. Одружений був з учителькою Гвіздецької школи Левицькою.
У 1912 р. похоронений на Гвіздецькому кладовищі.
Читці.
Мені потрібна Україна,
Її неписана краса,
Прекрасна мова солов’їна
Чиста мов роса.
Мені потребі сад зелений,
Пшеничні золоті поля,
І яблунь, білий цвіт рожевий
Мені потрібна ця
