Мені потрібне синє море

Гірських потоків водограй,

Степи безкраї, неозорі.

Мені потрібен рідний край.

Вітчизно мила, український краю,

Рідна земле, Коломийщино моя.

Я твою красу кохаю

Чисту й світлу, мов роса.

Літературознавці.

Надія Кметюк - авторка двох численних збірок “Божі очі” та “Ave Маріє”, численних публікацій в Україні та за її межами, лауреат премії ім. М.Підгірянки в галузі літератури та мистецтва обласного товариства “Просвіта”. Як і Леся Українка Надія Кметюк багато років важко хворіє, але немає в її творчості ні ноти смутку чи печалі. Навпаки, кожен вірш – молитва нашої Коломийської Лесі повен оптимізму, усім єством поетеса ніби зорієнтована на радість.

Страждаючі, покривджені і хворі,

Возвеселімся в урочисту ніч!

Возрадуйтеся всі, хто нині в горі!

І зойки втріть, і сльози втріть із віч.

Дівчинка читає вірш “Три троянди”.

Учитель. Читаю вірш О. Яхневич “Моя доля”.

Літературознавець. Орися Яхневич – відоме ім'я на прикарпатському літературному терні.

В 1977 р. вийшла її перша книжка “Я їду”, а в 1984 друга – “Путь”. “Сонце і гроза” – це свого роду підсумок зробленого. Як казав Франко “давнє і нове”.

Це не просто вірші. Мабуть, вони не є тим на що ми традиційно ліпимо тавро “поезія”. Їхнє основне навантаження – глибокі, вистраждані, уселенські почуття. Вони невіддільні від автора так само, як автор невіддільний від них. І це лише тому, що автор – хвора жінка. Ці вірші, як і ці почуття, - не стиль поезії, а стиль життя.

Не зупинюсь, не похитнуся

Нехай хурделиця сніжіть, -

Бій, бій хворобі... Я – сміюся!

Триматись буду! Буду жить!..

Як багато говорять ніби випадково обронені два слова: “Я сміюся”.

Відразу згадуються слова Л.Українки: “Я буду крізь сльози сміятись”.

Читці. Вірш “Калина”.

Включаю магнітофон, слухаємо Орисю Яхневич.

Учитель. Яку ж то треба мати тверду вдачу, щоб не втрачаючи душевної рівноваги, отої буденної бадьорості, не занепадати духом у марній одноманітній щоденності, котру можна порівняти навіть із незамкненою неволею: “Сама із собою розмову веду. А поруч – квітуча Вкраїна...”

У Карпатськім краї, де чарівна скрипка грає, де бистрінь Черемоша й Прута, де трембіта грає так чудово й тут де Гвіздеччини безкраї поля не могло не народитися українське поетичне слово.

Дамо слово гості, моїй подрузі студентських років, Любові Яв орській.

Кореспондент. Коли ви писали свого першого листа?

Читці. Читають вірша Л.Яворської “Україна-мати”, “Моє село”, “Слово”, “Джерело”, “Чужі тривоги”.

- Дітки, ми разом з вами склали початок вірша, вдома ви мали закінчити. А присвячуємо його вам, шановна п. Любо.

Ми ваші вірші полюбили,

Вони багато нас навчили...

Діти зачитують складені вірші.

Слово надається Михальчук Ганні Петрівні.

Палійчук Ярослав, внук, читає вірш, присвячений своїй бабусі.

Літературознавці. Марія Книгиницька народилася 17 листопада 1957 р. в с. М.Гвіздець. Закінчила філологічний факультет Чернівецького держуніверситету.

Її вірші ввійшли до збірки “Поетеси Коломийщини”.

М.Книгиницька любить природу і свій рідний край, про що пише у вірші.

Це весни золоті ручаї...

А зараз трішки відпочинемо і згадаємо гаївку, яку скоро будемо водити біля церкви.

Учні стають у три кола і водять гаївку “Ой на горі жито”.

Літературознавці.

У с.Остапівцях проживає Володимир Франкевич, який пише вірші. Він мій сусід.

Закінчив Гвіздецьку школу, служив у армії, вчився у Калуському культосвітньому училищі. Любов до своїх батьків, до рідного краю він вилив у поетичних рядках своїх віршів.

Читці. Читають вірші В.Франкевича “Вічна краса”, “Материнська віра”, “За вікном лячно каркали круки...”.

Творча робота з учнями.

Весною все оживає і наш народ велике свято зустрічає.

Ми зараз будемо складати, вірніше доповнювати вірш.

Я писанку розмалюю,

В кошик її покладу...

Діти зачитують доповнені вірші.

Читання учнями своїх віршів.

Ось і завершується наш урок. Згадайте, що нового дізналися ми на ньому? Хоч урок закінчується, але наша пошукова робота продовжується.