Діти, а чи знаєте ви, хто така Марійка Підгірянка. Ось вона дивиться на нас своїми люблячими очима. Вона була поетесою, вчителькою, матір’ю. Марійка Підгірянка дуже любила дітей, і коли працювала вчителькою в селі Братишеві, що біля Івано-Франківська, вирішила зробити подарунок своїм учням – повезти їх на прогулянку потягом.

А треба взяти до уваги, що діти ще ніколи не їздили на цій диво-машині. Батьки в них були бідні і не могли дати їм грошей на квитки. Тоді Марійка Підгірянка купила всім дітям квитки, і вони поїхали подорожувати.

Ось і ми з вами уявимо собі, що сідаємо у чарівний потяг і вирушаємо в чудову мандрівку в Карпати на квітучу полонину, де ви дізнаєтеся, про що у своїх віршах писала Марійка Підгірянка.

Вірш “У Карпатах” – Стефанко Роман.

От ми і приїхали, трошки спочинемо, а я тим часом розповім вам про Марійку Підгірянку.

Народилася вона 29 березня 1881 року в селі Білі Ослави недалеко від Надвірної на Івано-Франківщині в сім’ї лісничого. Тут Марійка навчилася розуміти мову сивого лісу. І коли вітер гомонів зі смереками, їй здавалося, що він розповідає казки, співає пісні. Її дитинство і юність пройшли в Уторопах на Косівщині.

Тут училася, тут згодом учителювала.

Справжнє прізвище Марії Омелянівни – Ленерт-Домбровська.

Марійка так любила свій рідний край, що взяла собі псевдо Підгірянка. Ним вона й підписувала свої вірші.

Ось послухайте вірш Підгірянки про смерічку.

Вірш “Смерічка” читає Захарук Христина.

У М.Підгірянки є багато віршів, які вона написала для діток, щоб щиро любили вони природу, рідний край, турбувались про звірят і пташок.

Хлопчик і Ластівочка

Ластівочко мила, де хочеш літати?

Чи тобі не шкода гніздечко лишати?

Шкода, милий хлопче, але що чинити?

Як зима настане, тяжко буде жити.

Путь тобі щаслива, хоч і далеченька.

Прилітай здорова навесні, рідненька.

Прилечу, мій хлопче, із чужого краю,

Під твоїм віконцем пісню заспіваю.

Марійка росла розумною, талановитою дівчинкою. Батьки не могли дати їй освіту, бо треба було за навчання платити. Але серце Марійки прагнуло краси, світла, вона хотіла вчитися. Дідусь навчав її виводити перші літери, а там початкова школа і її навчання скінчилося. Але допитлива дівчинка багато читає, цікавиться життям довкола і, маючи 13 років, починає записувати свої перші вірші, навіяні чарівною природою та прочитаними книгами.

Послухайте такі вірші:

“Ліс” читає Клевець Андрій.

“На лижах” читає Гургулович Олексій.

“Ліс восени” читає уч. 5-Б класу

“Гніздечко” читає Фенюк Марія.

“зайчик в тернині” читає Велько Олексій.

“Що я люблю” читає Томин Іванна.

Марійка з дитинства плекала мрію стати вчителькою, І будь-що вона вирішила досягти цієї мети, бо була наполегливою і працьовитою.

Понад 40 років вчителювала вона в різних школах Галичини і Закарпаття. Марія Омелянівна віддала дітям усі свої сили, творчість, доброту. Вона була не просто вчителькою, а й старшим товаришем. Тому в неї про школу, про школяриків так багато віршів.

Це такі:

“Школа”, “Кряче галка”, “Школярка”, “Дарунок”, “малий школярик”.

Марійка Підгірянка

Вірш “Школа”

Школо наша, школо,

Приголуб нас, мила,

Пригорни усіх нас,

Як голуб під крила.

Ти нас всіх научиш,

Як у світі жити,

Як зло оминати,

А добро чинити.

Бджілоньки – на квіти,

Дітоньки – до школи,

Там збирають мудрість,

Як мед в полі бджоли.

Чого навчає нас вірш “Голосні звуки”?

Люди, які знали Марійку Підгірянку, згадували, що вона майже ніколи не співала, але коли співала свої вірші, то в її душі для кожного з них знаходилася своя мелодія.

Слухаємо ще вірші Марійки Підгірянки.

“Розмова з місяцем” читає Бойчук Іванна.

“Червень і золота колісничка” читає Дмитрук Оксана.

“Сади навесні” читає Вокунець Вікторія.

“Верховина” читає Воло щук Людмила.

“Сніжний пух” читає Долішняк Василь.

“Розмова про сонце” читає Попадюк Микола.

А тепер я вам загадаю загадки, які Марійка Підгірянка склала для дітей.

Школяре, школяре, я твоя подруга.

Кращого ніколи не знайдеш ти друга.

Ти мене пильнуєш – я тебе навчаю,

Я тебе навчаю та ще й забавляю.

(Книга)

Гострі кігті має – в подушки ховає.

Вилазить все на плотик, а зоветься...

(Котик)

Чистенькі віконця сміються до сонця.

Діточки довкола. Наша люба...

(Школа)

Дві сестрички,

Дві близнючки,

Скорі на бігу.

Хто їх має,

Той сідає –

Їде по снігу.

(Санчата)

Звірята рогаті,

Та ще й бородаті,

Ходять пастись в лози.

Хто? Вгадайте!...

(Кози)

У поетеси було своїх четверо діточок, яких вона дуже любила. У своїх віршах Марійка Підгірянка вчила дітей любити і поважати старших, допомагати їм у всьому. А скільки ніжних і щирих почуттів у віршах про матусю!

Снилось мені ясне сонце, що в хаті світило, -

А то лиш так моя мама дивилася мило.

Приснивсь мені легкий вітрик, що пестив колосся, -

А то мені моя мама гладила волосся.

Із вірша “Пробудження”.

А ще хочу, діти, сказати, що М. Підгірянка любила свою рідну землю, свою Україну.

З 1957 по 1963 роки жила Марійка Підгірянка в с. Рудному недалеко від Львова. Школярики, що жили по сусідству, любили забігати до світлої бабусі, котра знала безліч казок, легенд.

Лише по смерті поетеси громадськість довідалась, яка незвичайна жінка доживала свого віку під чужим дахом.

18 травня 1963 року Марійка Підгірянка померла. Поховано її у Львові на Личаківському кладовищі.

Підсумок:

Отож, діти, про кого дізнались ви сьогодні?

Що запам’ятали ви про Марійку Підгірянку?

Які малюнки до віршів Марійки Підгірянки вам найбільше подобалися?

Віриться, діти, що ці вірші, які ви сьогодні прослухали, сподобались і запам’ятались вам, бо написані вони хоч і давно зате щиро від душі і з великою любов’ю до вас.

Дорогі діти!

Час нам і додому повертатися.

Отож – сідаємо знову у наш чарівний потяг....

От ми і не встигли оглянутися, як наш потяг зупинився біля нашої рідної Стопчатівської школи.

(Вручення подарунків учасникам конкурсу).

Малюнки