Епоха не цінує геніїв за їх життя – вона згадує про них надто пізно. Якась жорстока закономірність: час палить, нищить генія невблаганними вироками, а коли збагне, що дух його безсмертний, схиляється в пошані і каятті. Тож не пройти нам повз трагічну долю замордованого в концтаборах В.Стуса.

Щось із його творів уже вам знайоме, хоч, можливо, не все осилено. І нічого дивного тут немає. Адже його ім’я замовчувалося, він не потрібне був владі. А Стус не винен, що жив і творив у той вік, коли долі людські лягали, як очерет під косою. А ось наскільки складним був період суспільного життя, в якому довелося жити і мучитись Стусу, нам пояснить студентка, яка підготувала реферат “Шістдесятники”, а ви послухайте, складіть цитатний план. (Зачитування плану).

Запитання до змісту реферату.

Скільки етапів відродження було в українській літературі?

Назвіть їх.

розстріляне;

задушне;

безіменне.

До якого із названих етапів ми віднесемо творчість В. Стуса?

задушного.

Чому творчість Стуса не вивчали?

Прізвища ще яких поетів-шістдесятників ви можете назвати?

Л. Костенко, В. Симоненка;

Б.Олійника, Д. Павличка, І. Драча;

Григора Тютюнника, В. Близнюця, Е. Гуцала.

Так, Стус-шістдесятник. Якась божевільна несправедливість занесла його в світ у час, який був замалим і затівним. Справді рамки колись холодні, залізні, злі – а тепер золоті.

Ви, навчаючись в школі, уже знайомились із творчістю Стуса. В одному вірші поет запитував: “Я перед себе, чи до себе жив? А чи, може, взагалі не жив”.

Дивіться хронологічну таблицю і пригадайте: яким було дитинство Стуса?

Де здобув вищу освіту?

Де працював після закінчення Донецького педінституту?

Тут треба доповнити, що 22.11.1959 р. в “Літературній газеті” була перша публікація поезій Стуса із напутнім словом А. Малишка.

Після служби в армії, як визнав сам Василь, - час поезії.

На скільки періодів можна поділити творчість Стуса.

На три: рання, табірна і прощальна.

В до тюремний період Стуса не друкували. В збірка “Круговерть” не видана. Його не знали. Не хотіли знати.

У 60-і рр. доля трохи дружину, маленького синочка Дмитрика, книгу, що готувалася до друку і навчався в аспірантурі. Але 4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму “Тіні забутих предків” у кінотеатрі “Україна” Стус закликав весь зал встати на знак протесту проти арештів серед шістдесятників. За це його виключили з аспірантури, а книга не виходить із друку, не пройшовши цензуру. Потім вона лежатиме на столі у суддів як речовий доказ злочину. Сама назва ніби вказувала на летаргічний сон “Зимові дерева”. Збірка вийшла у 1970 році у Брюсселі. У цьому є році – трагічна вбивство художниці Алли Горської. В промові над труною Стус звинуватив владу у вбивстві.

В цей час появилась поза цензурна збірка “Веселий цвинтар” книга, спрямована проти суспільної задухи епохи застою, яка уявлялась поетові театром абсурду, маски якої творили дійство на одній шостій світового су доходу. (Всього 12 примірників!).

Незвичайність і небувалість поезії в тому, що окремі монологи чи сцени в театрі абсурду зображені на тлі реалістичних декорацій радянського способу життя (“Напередодні свята...”), “Ось вам сонце....”, “Вертеп”.) В деяких віршах – гротескно-абсурдні видива (“Три скелети”, “Цей корабель виготовили з людських тіл” в інших сюрреалістичні монтажі, на критих відблиск творів Сальвадора Далі (“Я знав майже напевно...”, “Еволюція поета”, “Спочатку вони вбивали людину...”).

Поєднання експресії і сюрреалізму – характерна ознака київських поезій. (Пояснюю, що таке сюрреалізм).

Поет нерідко використовує вільний вірш, іноді підкреслено заземлений, анти поетичний, який і призводить до гротеску.

Це проявляється у поезії “Цей біль – як алкоголь агоній...”.

Гротескно-абсурдний світ виробляє найстрашніше злодійство з душею й інтелектом людини. Їх діяльність стає безцільною, не потрібною, удаваною, безглуздою. Існування в такому світі – то безконечна агонія, а душевний біль, жаль, скорбота – як алкоголь чи наркотик, стишує ту агонію:

Цей біль – як алкоголь агоній,

Як вимерзлий до хрусту жаль.

Передруковуйте прокльони,

І переписуйте печаль.

Абсурдність дій передається гротескним зізнанням, сповненим гіркоти і справді невимовного болю:

Давно забуто, що є жити,

І що є світ, і що є ти.

У власне тіло увійти

Дано лише несамовитим.

Ніякого виходу з цієї безконечної “гри” автор не рекомендує: її усвідомлення – то вже початок прозріння. Однак, де вихід?

А ти ще довго сатаній,

Ще довго сатаній допоки

Помреш, відчувши власні кроки

На сивій голові своїй.

1971 рік – написані статті “Феномен доби” (про Тичину) і “Знакоме розцвітання” (про В. Свідзінського).

13 січня 1972 року у День політв’язнів Стуса заарештовано і почалась його Хресна дорога. 12 вересня суд: “Колегія по кримінальних справах Київського обласного суду подала звинувачення: “Підсудний Стус, мешкаючи у місті Києві, на основі антирадянських переконань і незадоволення х існуючим в СРСР державним і суспільним устроєм, з метою підриву й послаблення Радянської влади, починаючи з 1963 року і до дня арешту – січня 1972 року систематично виготовляв, зберігав і поширював наклепницькі документи, що порочили державний радянський і суспільний устрій, а також займався антирадянською агітацією в усній формі.

Так, в період 1963-72 рр. Написано чотирнадцять віршів, у яких зводить наклеп на КПРС і на Конституцію СРСР”.

Сховатися од долі – не судилось.

Ударив грім – і зразу шкереберть

Пішло життя, І ось ти – все, що снилось

Як смертеіснування й життєсмерь.

Тож іспитуй, як золото, на пробу

Коханих, рідних, друзів і дітей:

А чи підуть крізь сто твоїх смертей

Тобі услід? А чи твою подобу

Збагнуть – бодай в передкінці життя?

Чи серцем не