наша в тім, що ми забули пісню, адже її мелодія, мова виховують доброту, чуйність милосердя. Мати колише дитину, співає колискову… і сам Бог посміхається в небесах.
Звучить колискова.
Ведуча.
Затуляли чужинці в обіймах наш рот.
І перевертні кривдили, зраджену мову.
Вилив душу в пісні український народ,
І живе мій народ у співучому слові.
Мій народе, пісень триста тисяч твоїх,
Уяви, сколихнули б умить Україну, -
Захотіли б, мабуть, на всій землі солов”ї.
Вивчить мову і пісню твою солов”їну.
V сторінка. Куточок гумору.
Ведучий.
А зараз вашій увазі пропонуємо кілька гуморесок. Адже гумор не від”ємна риса характеру українців.
Гуморески читає для вас
Закоханий Кузьма.
У садочку пригорнулась Галя до Кузьми.
Як Ромео і Джульєта будем жити ми.
А Кузьма очима блима :
“Думала б сама .
ну при чому тут Ромео,
коли я – Кузьма”.
Трохи згодом Галя далі розвиває план :
“Будем жити як Людмила та її Руслан”.
А Кузьма сопе сердито :
“Не годиться теж: ти ж Галина –
Не Людмила, юринду плетеш”.
Ну, а як ? – питає Галя впертого Кузьму.
А той каже : “Будем жити, як німий з Муму”.
Кричить дядько на базарі :
Гей хто купить зайця ?
Вміє грати на роялі
І на балалайці !
Вкупі з зайцем продається
симпатична гуска.
Вміє польку танцювати
І насіння луска.
З ними півень теж учений :
Як зозуля кука.
Купіть зайця, півня й гуску –
По червінцю штука.
Разом з ними у ансамблі
Продається бобик :
Лапки сірі, хвостик білий,
І руденький лобик.
До душі припав собачка миловидній жінці :
Скільки ж коштує ваш бобик ?
Чотири червінці !
Що ж ваш бобик так, як заєць
На роялі грає ?
Чи танцює так як гуска,
Чи пісні співає ?
Ні ! Мій бобик, - дядько каже, -
Не навчивсь нічого…
То чого ж ви так багато хочете за нього ?
А у дядька очі хитрі
І лоб не порожній :
Бобик, тітко, в тім ансамблі –
Керівник художній.
Уривок з п”єси Нечуя – Левицького .
Ведуча .
Вашій увазі пропонуємо послухати уривок з оповідання І.С. Нечуя – Левицького “Баба Палажка та баба Параска”. Уривок називається “Благослови бабі Палажці скоропостижно вмерти”.
Читає
Ведучий.
Шановні присутні в залі ! Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови.
Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.
Ведуча.
Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.
( Звучить пісня про Україну).
Знов сонце ласкаве
Промінь свій посилає
І степам, і долинам,
І потокам гірським.
Це моя Україна
День новий зустрічає,
Моя лагідна мати
Усміхається всім.
Там, де Січ Запорозька
Духом вільно сивіє,
Де козацькії чайки
В чисте море пливуть.
А на Київських кручах
Сяє злото Софії
І на гору Чернечу
нас дороги ведуть.
Знову сонцю радіє
Буковина й Полісся
І над краєм Донецьким
В небі жайвір співа.
А з Карпатського світа
Лине голос трембіти –
Це тобі, Україно, наша пісня жива.
Це моя Україна
День новий зустрічає,
Величава Княгиня
Усміхається всім.
І гостинно і радо,
Щиро всіх привітає.
Закарпаття частує
Хмелем чистих медів.
А у древньому Львові
Пані всі гонорові.
Полтавчанок, киянок,
Як побачиш умреш.
Синьоокі красуні –
Молоді волинянки –
Як подивляться в душу –
Очі не відведеш.
Бо козацького роду
Та й нема переводу,
І у чистому небі
Наші зорі горять.
Це моя Україна
День новий зустрічає,
Величава Княгиня
Погляд ясних очей.
І гостинно і радо,
Щиро вас привітає
І запросить у хату,
Як поважних гостей.