Саме на ту мить - 22 січня 1918 року – було створено Четвертий Універсал Центральної Ради, яким Україну було проголошено як вільну самостійну державу. Але військо втомлене довгою війною, підбурене більшовицькими пропагандистами, байдуже сприйняло цю звістку, а подекуди навіть вороже. Така поведінка військовиків сіяла тривогу, породжувала непевність.

Добре усвідомлюючи ту страшну небезпеку, що нависла над Україною, Симон Петлюра розпочав формувати Слобідський Кіш, на який могла покластися молода держава, оточена ворогами.

В той самий час. студенти-націоналісти виступають ініціатором створення Організаційного комітету-який взяв на себе обов'язки створити надійні збройні сили для захисту молодої Української держави.

Таким чином почали формувати Український Студентський січовий курінь. До складу якого входили студенти Українського Національного університету, Київського університету ім. Святого Володимира, Академії ім. святих Кирила і Мефодія та гімназисти.

Пісня “За Україну”.

А тим часом московське керівництво продовжувало свою боротьбу з незалеж-ною Україною.

Червоноармійці йшли до Києва двома арміями, управління якими здійснював генерал Муравйов.

В такій складній обстановці студентський курінь після всього-на-всього семиденної підготовки відправився на фронт.

О Україно. О рідна ненько,

Тобі вірненько присягнем.

Серця кров і любов –

Все тобі віддати в боротьбі.

За Україну, за її волю,

За честь, за славу, за народ!...

Як легко збагнути шляхетний порив

Як проти страшної навали

Пішов кожен з них - і стократ осмілів

Юнацтво вкраїнське повстало.

Майбутнє світилося в їхніх очах

Вела їх відвага орлина,

Бо знали – закритий для відступу шлях

Вперед! Разом з нами Вкраїна!

За Україну,

За її волю,

За честь, за славу, за народ.

Вночі 27 січня Студентський січовий курінь під командуванням сотника Омельченка та ще двохсот юнаків військової школи проти шеститисячної орди червоноармійців, що під командуванням Муравйова сунули від Бахмача на Київ.

Симон Петлюра розпочав формувати Слобідський Кіш, на який могла поклас-тися молода держава, оточена ворогами.

В той самий час студенти-націоналісти виступають ініціатором створення Організаційного комітету, який взяв на себе обов’язки створити надійні збройні сили для захисту молодої Української держави.

Таким чином почали нормувати Український Студентський січовий курінь, до складу якого входили студенти Українського Національного університету Київського університету ім. святого Володимира, Академії ім. святих Кирила і Мелодія та гімназисти.

У ранці 28 січня потяг досяг станції Крути. Тут юнаки отримали наказ вивантажитись і рушити вздовж залізничного полотна на схід. На широкій засніженій рівнині колона зупинилася. Віддано новий наказ – окопатися.

Цілу ніч, у глибокому снігу, при п'ятнадцятиградусному морозі, у своїх благеньких шкільних шинелях просиділи бійці у холодних окопах. Хлопці перемерзли до кісток, вранці вони ледь могли розігнути задубіле тіло.

Ще не засіріло над Крутами, як банди “червоних” щільними колонами розпочали наступ.

Та коли вони підійшли на віддаль пострілу, ці діти, тримаючи зброю в замерзлих недосвідчених руках, зустріли їх рясним вогнем. Заговорили довгими чергами кулемети, поливаючи ворога свинцем. На допомогу молоді наспіла на відкритій залізничній платформі гармата під орудою сотника Лощенка.

Саме вона якийсь час влучним вогнем стримувала атакуючий запал червоноармійців.

Не встигла молитва долинуть до Бога

Гармати по юних вже б’ють без кінця...

І падають діти... І раптом... "Підмога!"

Це радісний крик Січового Стрільця.

До напису в Крутах з-під білої пари

З’явивсь паротяг, на якому (овва!)

Два грізних "Максими" й гармата до пари

-А хто там казав, що нас Бог забува?...

Пять годин без перестанку Студентський курінь стримував червоні банди сам будучи під градом куль і гранат.

Здавалося перемога не за “горами”. Але раптово в атаку пішла піхота. Ворог обійшов лінію оборони з боків.

Сотники Тимчинко і Богачевський спішно подалися до Ніжина за допомогою, яку так і не знайшли. В бою були застрілений сотник Омельченко.

Серед студентів почалася паніка. Підбадьорений своєю перевагою, ворог кинувся в атаку. Більшовики безжалісно багнетами кололи груди юнаків розбивали їм голови прикладами рушниць, добивали поранених.

Пісня січових стрільців

Плаче тихо чарівна скрипка

Та мало набоїв. Замовкли "максими"

Отаман упав на скривавлену твердь

А губи шепочуть: “Я вбитий не в спину,

Віч-на-віч, орлята, зустрінемо смерть."

Червоне козацтво - від крові червоне

На конях з шаблями летіло туди

Де діти у шанцях лічили патрони

Як велети вставши супроти орда

Мазеп на капусти! Рубай на капусту!

Кубанки у стрічках червоних кричать

Знать розум під ними вродився не густо

Їм шле Україна прокляття з проклять

Здуріли від “ізмів” сп’янілі від крові

Дітей українських січуть до пахвин

Страшні яничари, що вбити готові

І батька і матір – такий у них чин.

Ніхто не здається - кричить пелехатий

Не людського роду, а іродів син

-Я буду їм руки, мазепам рубати

І мертвих рубає ординець – кретин.

Шість тисяч ворожих, що рвались у Крути

Навпіл поріділи і серед снігів

Дітей наших мертвих ординські круки

Згрібали й скидали у крутинський рів,

Великими були втрати. Майже 250 курсантів і студентів та 10 старшин поклали свої молоді голови на великому бойовищі. Особливо тяжкі муки випали на долю 32 студентів, які потрапили до рук сп’янілого від крові, ненависного ворога.

Більшовики катували і дико знущалися над ними. Наступного дня 28 студентів побитих і змордованих, повели на розстріл. Але і тоді вони не зріклися України. Один із гімназистів заспівав “Ще не вмерла..." його підтримали інші полонені та ворожі постріли назавжди обірвали неско-рені юнацькі голоси.

Решта - чотирьох поранених студентів відправили до Харкова на подальші допити. Так закінчився цей бій.

На бій за Вкраїну ішли юнаки

Під Київ, під кулі, під Крути.

Багато-багато в боях їх лягло,

Ніколи нам їх не вернути.

Після жорстокого бою під Крутами червона армія заволоділа Дарницею. Муравйов наказав відкрити