Злодій – Слухай... Десь років з 13-14 тому і був злодієм і промишляв в одному селі. Там жив один Газда. І той Газда дав гроші побудувати міст через велике болото де всі люди, грузнули возами. Люди переходили через міст, дякували тому Газдові. Я слухав це, розповідав йому, а він мене за це годував і дозволяв ночувати в нього. І от одного разу я почув, під мостом сидячи, розмову Щастя і Нещастя. Щастя тоді сказало, що у цього Газди народиться син і що все, що він скаже, чи хтось попросить для нього здійсниться. Про цю розмову я Газді не сказав, а як його дружина народила сина, вночі вкрав хлопця, а жінці змастив губи кров'ю. на другий день всі вирішили що вона з’їла вночі свого сина і наказали замурувати її в стіну живцем. А я з хлопцем прийшов сюди, попросив у Щастя замок для нього і багато грошей, а далі ти знаєш. [При цих словах до кімнати забігає хлопчик].

Хлопець – Так от ви які?! А я називав вас батьком. Так будьте ж ви – собакою. Зроби це – Щастя.

[Світло пригасає, лунає грім. Злодій перетворюється на пса]; - А ви жінко ні в чому не винні. Ідіть з Богом, тільки щоб я вас більше не бачив. [Жінка тікає]. Щастя зроби так щоб цей замок пропав і від нього не залишилося і сліду. [Гасне світло, лунає грім, замок зникає]. Падає завіса. Кінець ІІ дії.

Дія ІІІ.

Пісня “Приснилось, що я вернувся додому...”

[Хлопець з псом іде літом, доходить до хати де живе селянин з сім'єю, проситься переночувати].

Селянин – Сідай хлопче, повечеряй з нами.

Хлопець – Ні дякую. Я не хочу їсти, тільки переночую і завтра піду далі.

Селянка – І куди ж ти ідеш?

Хлопець – Мандрую по світу.

Селянин – Коли ти не хочеш їсти, то може погодувати твого собаку?

Хлопець – Ні цьому собаці я сам дам їсти. [Підходить до печі, витягує лопатою грані і кидає псові. Той їсть].

Селянин – Ніколи не бачив щоб пес їв грань.

Хлопець – А бачили щоб жінка з’їла свою новонароджену дитину?

Селянка – Ні не бачили, але чули, що у такому-то селі, вже давненько, був такий випадок?

Хлопець – І ви в це вірите.

Селянин – Не дуже. Але люди таке розказували.

Хлопець – Добре. На добраніч вам. І дякую за ночівлю. Я завтра дуже рано піду, може ви ще будете спати, тому дякую наперед.

Всі – На добраніч.

[Гасне світло. Кінець третього акту]

ІІ акт.

Пісня – співає хлопець, що шукає матір. Швидко, швидко ми побачимось, рідна матінко моя...

[Хлопець підходить до замку, біля якого стоять Газда, війт, суддя, присяжні, громада].

Хлопець – Дозвольте мені підійти до стіни (його пропускають) Щастячко будь-таке добре. Поверни мені мамку живою і здоровою. (гасне світло, лунає грім, стіна розступається і з неї виходить жінка-мати). Дякую тобі, Щастя.

Газда – Дружино?! (ану?! (починає плакати від щастя і обнімати дружину і сина). Як же це? Я не вірю своїм очам.

Газдиня – А колись ти не повірив мені.

Газда – Вибач, ясочко, і ти, синку, вибач і ви громадо.

Суддя і війт (разом) – А що ж тоді сталося?

Хлопець – Тут є дехто, хто може це пояснити. Щастя зроби з цього пса, того, ким він був (лунає грім, пригасає світло, пес перетворюється на злодія).

Газда – Ти? Розказуй що було (злодій розказує).

Суддя – То що, шановна громадо, який присуд зробимо? (Всі кричать “смерть”, “скарати”, “замурувати його”.

Хлопець – Я зроблю це сам. Щастя – зроби так щоб, цей чоловік був замурований у стіні, як моя мама, навічно. (Світло пригасає, хлопець повертається до тата і мами, вони знову обнімають його).

Війт – Що ж, шановна громадо. Залишимо їх га самоті. (всі виходять, стиха перемовляючись, на сцені залишається тільки хлопець з родиною. Вони повертаються і ідуть у протилежну сторону. Світло гасне. Завіса опускається. На передній план перед завісою виходить казкар...) Пісня про Правду і Кривду.

Казкар – Завжди на цьому світі так буває, що кривду, правдонька перемага. Коли ти людям зробиш зло, сторицею до тебе вернеться воно. Мораль така в тій казці, добрі люди, що від чужого горя щастя не прибуде. А я вам радощі бажаю, іду, але я з вами не прощаюсь!