Лисичка: Колобочку, я вже старенька, погано чути стала, підійди ближче і заспівай свою пісеньку. А я запам’ятаю і будемо співати разом.

Колобок: Добре! Слухайте, будь-ласка.

(Співає)

Лисичка: Я вже, майже, запам’ятала твою гарну пісеньку, але дещо не дочула. Стрибни мені на язичок і заспівай іще разок.

Колобок: Добре, я зараз.

Їжачок: Почекай, Колобочку. Дозволь мені поспівати.

І, раз, гоп-ля!

Лисичка: Ой-ой-ой, ай-ай-ай!

Їжачок: Гей, Лисичко, почекай! Побігла, тільки курява знялась.

Ану-мо, Колобочку, співай голосніше свою пісеньку та підемо далі, бо вже дідусь з бабусею зачекалися.

(Співають і йдуть).

Дідусь: Колобочок!

Бабуся: Наш синочку! Як ми хвилювалися за тебе. Дякуємо тобі, їжаче, що привів додому Колобка. Ось тобі гостинець.

(Дають їжачкові яблуко).

Їжачок: Дякую.

Ведуча: Ось і казочка підійшла до кінця, як я і обіцяла, закінчилась вона зовсім незвичайно, бо наш Колобок – це добрий, чемний та веселий малюк, і з ним просто нічого лихого не могло трапитись.

Нашій казочці кінець, а хто дивився – молодець. Кінець.

Ведучий: Другою до нас в гості завітала казка “Цап та баран”.

Ведуча:

Жити собі дід та баба.

І мали вони барана і цапа.

от користі з них – ні-ні,

тільки збитки лише одні.

Приятелі побували і в городі, і в саду,

Наробили лише шкоди і накликали біду.

Баба:

Ох-ох, ох-ох-ох!

З’їли редьку і горох,

Буряки та ще й капусту.

На городні, через них

Стало зовсім пусто.

Дід:

А в садку, чи шкоди мало?

З яблунь кору поздирали,

І на грушах листя з’їли,

Обламали знизу гілля.

Баба:

Зовсім випасли квітник –

Не подвір’я, а смітник.

Дід:

Щоб позбутися біди,

Хай ідуть аби куди.

Баба:

Покладу їм у торбину,

Я останню капустину.

От і все, нехай ідуть.

Дід:

Ось вам торба, в добрий путь

Ведучий:

Скоро цап та баран те зачули,

Зараз із двору майнули

Куди очі дивляться степом гайнули.

Цап та баран:

Хоч і з двору вигнали нас – ох-ох-ох!

Та завжди із Цапом ми удвох, ох-ох.

Ми з ним нерозлучні друзі,

Разом в полі, в лісі, в лузі,

Разом в полі, в лісі, в лузі, ох-ох-ох!

(В траві знаходять вовчу голову).

Цап:

Ой, Баране, глянь – овва!

В траві – вовча голова!

Може б замість капусти.

В торбі її примостили?

Бо, хто зна, як подивиться –

В господарстві знадобиться.

Баран:

Сили в мене вистачає,

Та сміливості немає.

А от Цап, хоч і хоробрий,

Силу ж з’їла всю хвороба.

Провалився був під лід –

Ледве витяг його дід.

То ж давай-но разом, друже,

Бо боюся сам я дуже.

(Ховають вовчу голову в торбину).

Цап:

В полі он вогонь горить,

Може підемо туди?

Ночувати все ж десь треба,

То ж подалі від біди.

Бо в ночі тут страшно дуже,

Вовків багато в полі дуже.

Ведуча:

Ось підходять вони ближче,

Коли глядь – аж то вовчища.

Круг багаття повсідались.

Що робить? Привітались.

Цап:

А здорові, молодці?

1-й вовк:

Звідки тут взялись оці?

2-й вовк:

Та це ж добре буде діло –

Каша ще не закипіла.

3-й вовк:

А до каші в самий раз,

М’Ясо буде добре з вас.

Ведучий:

Цапу сміливості зась,

А Баран давно злякавсь.

Цап:

А неси сюди, Баране,

Вовчу голову, погану.

Та не цю, а більшу дай.

Цю ж у торбу знов вкидай.

1-й вовк:

Що тут думати-гадати?

Треба звідси утікати,

Бо до завтрашньої днини

Попаду і я до торбини.

2-й вовк:

Хлопці, видно, діло знають,

Бач, як голови тягають.

Тільки стане ось темніше,

Звідси я втечу хутчіше.

3-й вовк:

Тут не треба і дороги,

Тільки б мати вовчі ноги!

1-й вовк:

Ось і каша вже кипить,

Та нема води долить.

(Тікає).

Ведуча:

Як пішов, що в воду канув.

1-й вовк:

Я вертатися не стану.

Врятувався, і слава Богу!

Порятуйте вовка ноги.

2-й вовк:

Ех! Забіг десь вражий син!

Ну, не вовк, а справжній свин.

Пішов та й сидить,

А каші нічим долить.

Ось візьму я ломаку,

Та прижену його як собаку.

(Теж тікає)

3-й вовк:

За бідою б їх послати!

Ось біжу я їх пригнати.

Ведучий:

Як побіг, так і той рад,

Що не вернеться назад.

Цап:

Ану-мо, брате, скоріше хапатись,

Щоб нам цю кашу поїсти, та звідси забратись.

Ведуча:

Я поїли добряче, то тільки їх і бачили.

А тим часом зібрались вовки на раду

І стали думати, гадать.

1-й вовк:

Що ж ми, браття, за вовки

Що нас налякали ті два лайдаки?

Та всі ж підіймуть нас на сміх!

Ходімо, краще поїмо їх.

Ведучий:

Прийшли, аж ті добре справлялись,

Давно вже од казана убрались,

Як побігли та на дуба забрались.

Стали вовки думати-гадати

Якби Цапа та Барана доганяти.

Йшли, йшли, і на дубі їх знайшли.

1-й вовк:

От ти, старий, лягай

Та ворожи – гадай,

Як нам їх добувати,

Та із дуба зняти.

Ведуча:

Ліг старий вовк, ворожить,

А Баран із ляку так тремтить,

Що гіляку обламав

Та на вовка і впав.

Цап:

А подай мені ворожбита,

Буде в нього спина бита.

Ведучий:

Як почули те вовки –

Та в різні боки навтьоки

А Цап та Баран в поле пішли,

Курінь знайшли

Та й живуть там – ладять,

Смачну кашу варять.

Та з вовків посміюються.

Ведуча: Ось і підійшло до кінця наше з вами сьогоднішнє свято. Сподіваємося, воно вам сподобалося, сподобалися гості свята. Ці гості – казки, вирушили додому - у світ казок, подарувавши нам багато радості, веселого настрою. На великий жаль ми з вами також прощаємось.

Література: