Сценарій на тему: “Пори року”
Вступ
Оля:
Чи варто сперечатися, хто краще оспівав природу – поети чи письменники, композитори чи художники. Не перелічити, скільки разів зустрічаємо ми ніжну берізку і могутню ялину, безмежні поля і дрімучі ліси, озера і суворі скелі. Природа увійшла в мистецтво так само, як входить вона в наше життя. Без природи мистецтво не дихало б, як і ми, коли надовго буваємо відірвані від природи. Для кожного з нас немає природи без людини.
Юра:
Ще в давні часи, коли тільки поставало народне мистецтво, в єдиний музично-поетичний образ пов’язували народні творці картини природи з почуттями і думками людини. Всі творчі люди не тільки бачили, але і вміли перенести цю красу на барвисті полотна. Прославлений художник сказав: “Слухай, жайворонок!.. Ось і писати треба так, щоб на картині не було видно його, але чутно було, як співають птахи, віють вітри, дзюркотять струмки…”
Весна:
Оля:
У кожного з нас своя улюблена пора року. І все ж одна з них навіює особливу радість. Мова, як ви здогадались, йде про весну. Справа, зрештою, не тільки в тому, що увесь довколишній світ оживає і зодягається в зелень: у давнину це був ще й початок нового року.
Оля:
Весна зіткала вчора гобелен
У лузі з трав і з квітів верболозів
Зіткала вітер і зіткала клен
Грози зіткала молоді погрози
Не відпочивши вдосвіта вона
Сьогодні знов за голубим верстатом
Навівши скрізь на гобелені лад
Весна під зорями уклалась спати,
Бо завтра знов за голубий верстат
Щоб гобелен свій знову переткати.
(Є. Гуцало)
Юра:
Весна – поетичне віншування природи, що святкує свою буйним цвітінням, князюванням трав, багатоголоссям пташиного царства. Весна – господиня полів і лісів.
Весна! Вже сама згадка про неї будить у серці щемку радість, тривогу, нові надії. Це свято оновлення і відродження природи відчувають і по своєму переживає усе, що є живого на Землі.
Особливу насолоду відчуваєш, спостерігаючи пробудження природи від зимового спокою. По сніговій скатертині рівнин розбіглися яскраво-жовті квіти первоцвіту весняного, під сніжників, шафранів.
Весна, ллється гомінка пташина пісня. Все навкруги розквітає.
Блакитними очима дивиться весна. В ледь чутному диханні збуджується таємниця свіжості і краси.
Оля:
(О.Олесь)
Є слова, що білі-білі,
Як конвалії квітки.
Лагідні як усміх ранку
Ніжно-сяйні як зірки.
Є слова, як жар пекучі,
І отруйні наче чад...
В чарівне якесь намисто
Ти нанизуєш їх в ряд.
... А треба жити кожним днем
Не відкладаючи на потім
Що має буть не обменеш
В своїх стараннях і турботі
Нам треба жити кожним днем
Не ждать омріяної дати
Горіть сьогоднішнім вогнем
“Бо потім” може не настати.
(Вадим Крищенко)
Пісня: Скажи, що любиш –
пісня соль-мінор, після 2 куплету програш +приспів+3 куплет відразу на коду (ансамбль)
Чому бентежно на душі так в тишині?
Чом про любов не скажеш слово ти мені?
О, не мовчи, о, лиш скажи,
Скажи, що любиш, я прошу тебе, скажи.
Невже мої палкі уста
Не будять кров, як та весна?
Невже ти знов згадав минулий серцю жар?
Скажи, коли її позбудешся ти чар?
Забудь її, забудь навік,
В моєму серці ти знайдеш єдиний лік.
Поглянь на мене і нарешті зрозумій,
Що ти вершина всіх надій моїх і мрій.
О, не мовчи, о, лиш скажи,
Скажи, що любиш, я прошу тебе, скажи.
Юра:
Важко сказати, яка пора року найкраща – пробудження природи чи її розквіт, чи останні спалахи багряних осінніх лісів, чи зимовий спокій оповитої білим саваном землі...Кожній із них віддають данину митці-поети, письменники, композитори, художники. Всю велич і красу природи можна відчути при безпосередній зустрічі з нею. В наш швидкоплинний час ми іноді обіднюємо себе можливістю зупинитися, прислухатися до шерхоту листя, до подиху вітру...Не встигнеш озирнутися, як промайне одна пора року за іншою, а за ними – роки.. Якби ми знали, скільки втрачаємо, коли не робимо жодних спроб пізнати те, що нас оточує, що дає нам життя. Скільки людина робить для себе “відкриттів” із скарбниці природи, буваючи на одинці з нею.
Оля:
Як ішла опівночі понад тихою водою,
Зачерпнула в руки срібло, те, що місяць там лишив.
А як сонце привітало мене вранці в чистім полі,
Я знайшла вінок з барвінку, недоплетений учора.
Як знайти мене захочеш, кинь вінок той за водою.
після слів виходить переодягатись на самбу
Пісня: ансамбль
За рікою, за Дунаєм дівчина стоїть,
Біля неї гарний хлопець на коні сидить.
Плив я річенькою, плив, та й до берега доплив.
Та й до тої дівчиноньки, котру я любив.
Ой, дівчино, ти рибчино – серце ти моє.
Скажи мені щиру правду, чи любиш чи ні.
Скажи правдоньку мені, що на серці є тобі,
Чи ти мене щиро любиш, а чи може ні.
А вже хмари розійшлися, а громи гудуть.
А вже мою дівчиноньку до шлюбу ведуть.
А на серці є журба, любить іншого вона.
Що ми з того, що ти файна, коли ж не моя.
Юра:
Оспівати природу, відтворити красу землі – цього прагнули митці від давніх часів і до наших днів. Для майстра слова і пензля сама природа була не стільки романтичним поетизування, скільки своєрідним творчим засобом, поєднанням філософії і роздумами про людське буття., про Всесвіт, про вічне і сучасне та гармонію Людини і Природи. Яскравим свідченням сказаного є кращі зразки пейзажної лірики поетів. Віками створювалися краса природи – поетична, пісенна, танцювальна.
Танець: самба (Оля+Юра, Таня+Назар)
Христина Рябова:
Микола Воронний
БЛАКИТНА ПАННА
Має крила Весна запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар з-поза хмар
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить майорить,
Довгождана, нездоланна...
Ось вона – Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля, -
Вся земля їй
