А вона, як мрія сна Чарівна,

Сяє вродою святою,

Неземною чистотою,

Cміючись на пелюстках,

На квітах променистою росою.

І уже в душі моїй, у сяйві мрій

Гомонять-бринять пісні.

Юра:

Творіння природи досконаліше за творіння мистецтва. Вона завжди діє не поспішаючи.

Дуже цікаво про плин місяців року описує поет:

Січень січе, лютий лютує, березень плаче, квітень квітує.

Травень під ноги стелить травицю, червень складає сіно в копицю.

Липень медовий бджілок чарує, серпень багатий, булки дарує.

Вересень трусить груші в садочку, жовтень гаптує клену сорочку.

Йде листопад, застеля килими, грудень, надходить початок зими.

(Ф.Петров)

Юра виходить переодягнутись на танго

Тарас говорить перед піснею: “Если б не было тебя…”

Цвіте жасмин і світиться вночі

І пахне як не пахнув ще ніколи

Ти говори, ти тільки не мовчи.

Хоча б тому, що я люблю твій голос.

Пісня - Віка+Тарас

Джо Досен

Если б не было тебя

Скажи за чем тогда мне жить.

В шуме дней, как в потоках дождя

Сорваным листом кружить.

Если б не было тебя

Я б выдумал себе любовь.

Я твои не искал бы черты

И убеждался вновь и вновь

Что это все ж не ты.

Если б не было тебя

То для чего тогда мне быть.

День за днем находить и терять.

Ждать любви, но не любить.

Если б не было тебя

Я б шел по миру как слепой.

В гуле сотен чужих голосов

Узнать пытаюсь голос твой

И звук твоих шагов.

Если б не было тебя

И мне не быть собой самим

Так и жил бы твой призрак любя

Призраком твоим любим.

Если б не было тебя

Я знаю что не смог бы ждать.

Разгадал бы секрет бытия,

Только что б тебя создать

И видеть лишь тебя.

Юра:

Даруйте квіти, при цьому не забуваючи, що кожна рослина тісно пов‘язана з сонцем та місяцем. От, наприклад, упереджене ставлення до букету жовтого кольору, мовляв це символ розлуки, але зовсім ні. Жовта троянда вважається ознакою подружнього кохання. Фіалка – таємнича любов. Хризантеми символізують гідність, грацію, мудрість. Біла гвоздика благає про довіру, рожева – до зачарування, червоні додають, що любов кришталево чиста. Мімози дарують скромні та сором‘язливі чоловіки. Нарциси – натяк на ваш егоїзм і суєтність характеру. Тюльпан – освідчення в коханні.

Оля:

Філософ Жан-Жак Руссо найбільше уподобав собі барвінок, бо саме він уособлював у собі нескореність, молодість і любов. Згідно з легендою ця рослина, не маючи ще своєї назви, дуже заздрила запашній фіалці, яка була у великій пошані серед людей. Богиня Флора зате нагородила його гучною назвою “вінок”, що означає “перемога”, зокрема і над невиліковними хворобами.

Юра:

Що каже свіжих квітів жмутик

Про що їх мова не проста

Верба – одвертість

Айстра – смуток

Лілея біла – чистота

Конвалія – любов таємна

Мак – юний цвіт, що не згаса.

Оля:

А мальва – холодність, краса

Дзвіночок польовий – то вдячність

Троянда – то любов свята

Нарцис – то горда необачність

Волошка – ніжність, простота

Фіалочка – сором’язливість

Любов минуща – первоцвіт

Ми любим квіти дарувати

Коли настане слушний час

Все те що хочемо сказати

Букетик висловить за нас

(Д. Білоус)

Пісня - Чому квіти не в’януть – танго, фонограма, ансамбль

(Оля + Юра, Назар + Таня)

Подаруй мені квіти загадаю бажання.

Не зів’януть за три дні, не зів’яне кохання.

А вони пелюстками кожен день багровіють,

Наче сонце ласкаве моє серденько гріють.

Чому квіти не в’януть, так спитав мене милий.

Ой, не в’януть, не в’януть, бо я так захотіла

На даровані квіти загадаю з любов’ю

Не зів’януть за сім днів і будем разом з тобою.

То не проліски ранні, то не квіти шовкові,

То горять пелюстками ніжні квіти любові,

І вони пелюстками кожен день багровіють,

Наче сонце ласкаве моє серденько гріють.

Включити фонограму з співом пташок:

Літо:

Юра:

Тихо зійшло літо. Вже не перший ранок печалиться зозуля що от-от на сивому колосі жита загубить свій голос.

Ранішне сонце розкриває свої вії і прижурює житній цвіт, в якому довірливими очима дивиться волошка, озиваючись косою в лузі, перепілкою у полі.

Червень – літо рум’янить – ділить навпіл річний цикл. Червень – це щедрість, це барви, небеса та луги запашні.

Оля:

Питає у неба земля:

Чи ти будеш моїм оборонцем?-

І зелені руки тополь

Простягає до сонця.

Небосхилам немов промовля:

Адже ми нероздільні у світі...-

І у відповідь небо їй

Наливає у ріки блакиті.

І земля підносить у вись

Чашу літа:-За долю щасливу!-

І у відповідь небо їй

Бризкає лагідну зливу.

Посилає земля пісні:

Чи ти чуєш мій голос?-

І у відповідь небо їй

Сипле золото в колос.

Оля виходить переодягнутися на «ТУЧУ»

Адріана:

Плесо забриніло зорями-дзвонами, осока нашорошила гострі вуха і викумкувала кларнетами. В широколистому лататті спалахували білі лілії, переливалися перламутровими кулісами густого верболозу. Віртуозними солов‘їними трелями озвалася ніч. Мохнатий джміль із будяків спиває мед. Як соковито й повно він гуде і стелиться понад землею полудень.

(Михайло Ситник)

Бджоли цілуються з колосом,

Жайворонок в’ється в блакиті,

Сонце розпеченим колесом

Котиться тихо по житі.

Роси збиває, обтрушує,

Як сльози із тисячі вій,

Й згоряє над дичкою-грушею

У радості степовій.

Слова Кіплінга

1. Мохнатый шмель – на душистый хмель,

Цапля серая – в камыши.

А цыганская дочь – за любимым в ночь,

По родству бродяжьей души.

Так вперед – за цыганской звездой кочевой –

На закат, где дрожат паруса.

И глаза глядят с бесприютной тоской

В багровеющие небеса.

2.И вдвоем по тропе – навстречу судьбе,

Не гадая, в ад или рай.

Так и надо идти, не страшась пути,

Хоть на край земли, хоть за край.

Так вперед – за цыганской звездой кочевой –

На свиданье с зарей на восток,

Где, тиха и нежна, розовеет волна,

На рассветный вползая песок.

Так вперед – за цыганской звездой кочевой –

До ревущих южных широт,

Где свирепая буря, как божья метла,

Океанскую пыль метет.

Христина Рябова:

На обрії сонце залишило блідо-рожеве пасмо. Воно розтягнулося, наче позіхало, спливло