(Павло Тичини “Іще пташки”)

Христина Рябова:

Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають,

Ще половіє злотом хвиль на сонці жита риза

Вітри лежать, вітри на арфу грають; -

А в небі свариться вже хтось. Завіса чорно-сиза

Півнеба мовчки зап‘яла. Земля загуркотіла.

Співають: Назар+Юра

(Оля +Таня+Наталя+Христя)

УЛЕТАЙ ТУЧА (ритмічний танець)

Улетай туча / 3р., улетай туча, улетай.

Ветер туче говорил, обдувая ей бока,

Мое желанье туча отгадай.

Разве ты не видишь туча

Без тебя на много лучше. 2 р.

Улетай скорее, улетай.

Будто нет других забот,

Чем гонятся за тобой.

Скорей дождем пролейся и расстай.

Если я с тобой останусь

Заскучает вдруг мой парус. 2 р.

Улетай скорее, улетай.

Улетай туча/3р., улетай туча, улетай.

Все невзгоды, горести мягкой ватою окутай.

С собою возьми тревогу и печаль.

Чтобы горя не бывало,

Чтобы солнце всем сияло. 2 р.

Улетай скорее, улетай.

Юра виходить переодягатися на кантрі

Оля виходить переодягатися на менует

Ігор Ліщук:

Слова, слова... Вони в собі всі різні:

Тривожні й тихі, радісні й сумні

Є терпеливі, є жорстокі й грізні

Лукаві, чесні, мудрі і смішні

Страшні слова коли вони мовчать

Коли вони зненацька причаїлись

Коли не знаєш з чого їх почать

Бо всі слова уже були чиїмись

Хтось ними плакав, мучився, болів

І з них почав, і ними ж і завершив

Людей мільярди, і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше

Поезія це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі.

Скрипка грає – фонограма – Оксана Рябова

СКРИПКА ГРАЄ

Вже догорає небокрай,

І злітає жовтий лист – моя печаль.

Вже йдуть від неба до землі,

Йдуть дощі, як скрипалі, у синю даль.

Скрипка грає, серце крає, наше літо догорає.

Скрипка грає, плаче гірко, то кохання гасне зірка.

Вже полум’яні солов’ї

Не повернуться в гаї, в розмай дібров.

Вже у полоні хмарних днів,

Наче музика без слів, твоя любов.

Вже не приходиш ти у сни,

Кольорові мої сни, як цвіт весни.

Вже відлунали ті пісні,

Що присвячені мені в щасливі дні.

Осінь:

Христя Рябова:

Вранішне сонце різноколірними намистинками прикрасило пожовклі берізки, темно-зелені ялинки, кущі засмученої бруслини. На галявину виходить зітканий із різнобарв’я вересень у довгій багряній киреї, обвішаний кошиками з усяким начинням, він поважно поводить очима навколо, чи всі зібрались, чи не забув хто віддати шану його коханій квітці – вересу. Барвистою пухкою ковдрою встелилася земля. На мокрих гілках бринять сльозинки. Тільки де-не-де тріпочуть на вітах дерев поодинокі листочки.

Христина Рябова:

В.Сосюра

Облітають квіти, обриває вітер

Пелюстки печальні в сивій тишині.

По садах пустинних їде гордовито

Осінь жовтокоса на баскім коні.

В далечінь холодну, без жалю за літом

Синьоока осінь їде навмання.

В‘яне все навколо де пройдуть копита,

Золоті копита гривого коня.

Облітають квіти, обриває вітер

Пелюстки печальні розкида кругом.

Скрізь якась покора в тишині розмита

Берізка тендітна мерзне за вікном.

Юра і Оля заходять в зал

Пісня ЛИСТЬЯ ЖЕЛТЫЕ –Тарас+Діана

Не прожить нам в мире этом без потерь

Не уйдет казалось лето, а теперь, а теперь.

Листья желтые над городом кружатся

С тихим шорохом нам под ноги ложатся.

И от осени не спрятаться, не скрыться.

Листья желтые скажите что вам снится.

И пускай дождливы часто эти дни.

Может созданы для счастья, а они, а они.

Лист к окошку прилипает золотой, золотой.

Осень землю осыпает красотой.

Юра:

Рудою лисицею бігла шовколиста осінь повз осокори, розкинувши високо над землею блакитні небеса. По садах загуляли золоті падолисти та ще срібне павутиння снує свою дивну пряжу над перелазами. Стоїть лагідна пора бабиного літа. Дні оповиті сріблястим мереживом, мрійним смутком, прощальним курликанням журавлів.

Оля:

Степан Крижанівський

Вдарив жовтень крилом

Лежить земля золототкана,

Стоять задумані ліси.

І літо бабине зі злота

Снує ледь видимі нитки.

Коли вечірнє сонце тіні

На берег кидає крутий;

Коли його сумирна ласка

Лишає на землі сліди,

І тихий вечір, ніби казка,

Спадає піснею з даля.

Пісня - ансамбль

ОТГОВОРИЛА РОЩА ЗОЛОТАЯ

Отговорила роща золотая

Березовым, веселым языком,

И журавли, печально пролетая,

Уж не жалеют больше ни о ком.

Стою один среди равнины голой,

А журавлей относит ветер в даль,

Я полон дум о юности веселой,

Но ничего в прошедшем мне не жаль.

Не жаль мне лет, растраченных напрасно,

Не жаль души сиреневую цветь.

В саду горит костер рябины красной,

Но никого не может он согреть.

Оля:

Про різнобарвний лист у пору опадання,

Про ці розливи фарб, про пишну цю красу,-

Я в серці з юних літ до скону пронесу

Це листя трепетне на полі голубому,

Ці барви пушкінські, цю урочисту втому,

Це горде золото, що падає у прах,

Ці прожилки тонкі на кленових листах,

На листі дубовім ці лінії різьблені,

Сліпучі бризки ці по мураві зеленій.

Чи варто щось вигадувати – осінь,

Ковзає павутиння по гілках.

Танець КАНТРІ

Оля:

Осінні світанки тривалі, неквапливі. Сонце не поспішає показатися на людські очі. Спочатку, розганяючи хмари, окресли небесні володіння сірими холодними мечами, а потім уже явить світові своє змарніле обличчя.

Ходак Оксана

О.Олесь

Лебедина пісня

На болоті спала зграя лебедина,

Вічна ніч чорніла, і стояв туман…

Спало все навколо, тільки білий лебідь

Тихо-тихо сходить кров’ю своїх ран.

І співав він пісню, пісню лебедину,

Про озера сині, про красу степів,

Про велике сонце, про вітри і хмари,

І далеко нісся лебединий спів.

Кликав він проснутись, розгорнути крила,

Пролетіти небом в золоті краї…

Тихо-мирно спала зграя лебедина,

І даремно лебідь звав, будив її.

І коли він вгледів, що брати не чують,

Що навік до себе прикував їх став,-

Закричав від муки, вдарився об камінь,

Зранив собі груди, крила поламав.

Чорна ніч чорніла, не світало вранці,

Ввечері далекий захід не палав…

Тихо зграя спала, тихо плакав лебідь,

Тихо кров’ю сходив, тихо умирав.

Аж колись уранці зашуміли хвилі

І громи заграли в сурми голосні,

Вирвалося сонце, осліпило очі,

Роздало навколо обрії ясні.

Стрепенулась зграя, закричала біла:

“Тут гниле повітря, тут вода гнила!…

А над нами сонце, небо, простір, воля!…”-

І ганебно спати більше не