За руки знищені мозолем,

За тії дні, що серцем милим

Молилась ти за нашу долю.

21. Мамо рідна, хай святиться твоє ім'я.

Україно, я — краплина маленька твоя.

Всі квіти вам складаю до ніг.

Хай скроні не сріблить печаль і журба,

І «многими» будуть щасливі літа.

Пісня «МАМИНА КОСА»

Вчитель. Наш народ дуже любить і пожартувати. То да-вайте пожартуємо. Шановні дорослі! Подивіться на себе очима дітей.

(Інсценізація смішинок).

Сценка 1.

(Батько сидить, читає газету. Мати за вухо смика си-на, той кричить).

Син. Пусти, я більше не буду!

Мати. Помилуйся на нього! Ану розказуй батькові, за що ти в школі набив дівчинку?

Син. А чого вона? Ми гралися в Адама і Єву, а вона замість того, щоб мені віддати яблуко, сама його з'їла!

Батько. Біжи, візьми в кошику яблуко і не смій більше бити дівчаток.

(Син вибігає, вбігає дочка, батько читає газету).

Дочка. Тату, а чого йде дощ?

Батько. Підростеш, дізнаєшся.

Дочка. Тату, а в Баби-Яги є бабенята?

Батько. Звідки я можу знати?

Дочка. Тату, а нащо коняці на плечах коси?

Батько. Запитай у коняки.

Дочка. Тату, а мотоцикл не любить цукерки?

Батько. Не знаю, я його не запитував.

Дочка. Тату, а ти не сердишся, що я тебе про все запи-тую?

Батько. Що ти, донечко? Як можна? Адже чим більше запитуватимеш, тим більше знатимеш.

Сценка 2.

(Заходить мама, а за нею син).

Син. Мамо, наші всі будуть на затемнення сонця диви-тись. Можна, і я піду з ними?

Мама. Можна, іди, тільки не підходь близько. От же непосидюще, хоч би швидше вже канікули скінчились.

Вчитель. Діти, давайте пограємо.

Гра «ТАК ЧИ НІ»

22. Я прокидаюсь рано —

І зразу, хоч не встаю,

Тільки спросоння погляну,

Бачу матусю свою.

Мати — досвітня пташка,

Вдосвіта віч не зімкне,

Ходить по хаті навшпиньки,

Щоб не збудити мене.

Мати — то сонечко рідне.

Сонечко ясне, земне.

Слово її заповітне

Гріє і живить мене.

23. Мати наша — сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола — намистиною,

Небо — святковою хустиною,

Місяць — непоколотим золотом,

А береза — вранішнім солодом,

Хата — ластівками під стріхою,

А туман — вдовиною втіхою,

А вона до всіх до них — піснею.

Вчитель. Чи не розповідали бабусі, як колись ставили-ся діти до батьків? Діти дуже слухалися батьків, їхнє сло-во для дітей було законом. Вони його ніколи не порушу-вали. Вважалося великим гріхом образити батька чи матір, зверталися до батьків на ви. З покоління в покоління передавалися такі прикмети: — видереш лелечі яйця — згорить хата;—

будеш гратися з вогнем — буде боліти голова;—

не доїси хліба — снитимуться старці;—

свистітимеш у хаті — гроші водитись не будуть.

А ще мати вчила доньку прясти, шити, вишивати, біли-ти хату, доглядати дітей. Особливо старанно вчила виши-вати рушники. Бо хата без рушників не існувала. Рушни-ки створювали затишок, оберігали оселю.

«ПІСНЯ ПРО РУШНИК»

Вчитель. Мабуть, ой як важко було б мамі, якби поруч не було батька, якого ми любимо і поважаємо не менш від мами. Але життя наділяє мамі більше турбот. Неда-ремно каже народне прислів'я: «Жінка підтримує в хаті три стовпи, а чоловік четвертий». Багато прислів'їв склав народ про матір. Ось деякі з них:—

Шануй батька і неньку, буде тобі скрізь гладенько.—

Нема того краму, щоб купити маму.—

Матері не купити, не заслужити.—

Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — батькам кінець.—

Добре й ненці, коли дитина в славі.—

Мати однією рукою б'є, а другою гладить.—

Який кущ, така й калина; яка мати, така й дитина.—

На сонці добре сидіти, а коло мами добре жити. Вчитель. Про матір наш народ склав казки, легенди, пісні. Від них віє теплом, ніжністю і ласкою.

Пісня «ЧОРНОБРИВЦІ»