Квіти, дерева і трави.

Цвіту не вирви задаром,

Гілки не втни для забави.

Оберігайте ж повсюди

Шлях і стежиночку в гаї,

Все це окрасою буде

Нашого рідного краю. —

Яка головна думка цього вірша? Чи сподобався вам урок? А яке з прислів'їв кожен з вас би вибрав?

Прислів'я.

Зрубав одне дерево — посади троє. Доглядай землю плідну, як матір рідну. Де багато пташок — там немає комашок.

IX. Домашнє завдання.

З додаткової літери вибрати одну із розповідей про тва-ринку і розповісти нам.

X. Роздача гостинців Борсучка.

БУДУ Я ПРИРОДІ ДРУГОМ.

Мета. Узагальнити і доповнити знання учнів про рослинні/її світ нашої місцевості, ознайомити з елементами народної ме-дицини; показати відоб-раження теми в леген-дах, загадках, прислів'ях. Виховувати любов до при-роди, бережне ставлення до всього оточуючого.

На сцені імітація лісу (дерева, кущі, квіти) – берізка, дуб, ліщина, шип-шина, звіробій, папороть, медунка.

Лісовичок – учень 3—4 класу.

Гасла – «Земля – наш дім», «Природа – мати».

Учитель. Діти! Сьо-годні ми з вами побуваємо у лісі. Познайомимося з дея-кими деревами, кушами, квітами. Адже людина дістає від природи все, що їй потрібно для життя: тепло, повітря, воду, їжу. одяг, житло. Ми повинні вивчати природу, щоб уміти використовувати її багатства. Природа захоплює пас своєю неповторною красою. Ми милуємося квітучим кущем калини, польотом метелика, співом соловейка. А чи знаєте ви, що зелений колір листя і трави знімає вто-му, заспокоює людину? Спілкуючись з природою, ти відкриваєш для себе щось нове. Природа – непрочитана книга. І нам треба вчитися її читати.

Ліс – це частина природи. Народна мудрість говорить: весною звеселяє, влітку прохолоду має, восени годує, взимку жар дарує. І це справді так. А чи ми завжди віддя-чуємо йому? Ні, не завжди. Ліс прохає нас: «Я краса, я легені ваші. Людино, рятуй мене!!!» Кожна зламана гілка, кожний пійманий метелик, кожна зірвана квітка – це ве-лика рана, нанесена природі. Якщо такі рани будеш ти наносити природі, а потім ще хтось, – що стане з при-родою?

Зараз люди всієї планети зрозуміли, що природа в не-безпеці. На місце вирубаних лісів люди саджають нові. Заборонено збирати рідкісні рослини і полювати на рідкісних тварин. Створено заповідники. Ось і поряд з нашим селом Хрещате є місцевий заповідник «Сосенсько. Я думаю, що ви всі про це знаєте, а можливо хтось і був у ньому.

Діти! Невже в майбутньому на світі

Не будуть квітнуть дивні квіти –

Конвалія й фіалки ніжні

І вісник березня – підсніжник?

Невже ми більше не побачим,

Як сон-трава росою плаче,

Троянда степу, квітка мрій,

Жар-цвітом землю не зігріє.

Зараз ми вирушаємо до лісу. А буде нас супроводжува-ти... Через хвилинку ви взнаєте його.

(Чути стук у двері. До залу входить Лісовичок).

Лісовичок. Добридень, діти!

Діти. Доброго здоров'я!

Лісовичок. Я почув, що ви тут говорите про природу, про ліс. І захотілося мені запросити вас у царство дерев, кущів і квітів. Згода?

Діти. Згода!

Лісовичок. Але зачекайте А чи умієте ви чемно себе в лісі? Я хочу перевірити. Зараз я правила, а ви подивіться подумайте та позначте ос так: те, що можна в ліс робити.–

Не калічте дерева Не зривайте дарма ні травинки, пі листочка.–

У лісі можна листя»* кидатися, квіти рвати. А що Зелені багато, ще виросте.–

Галасуй, кричи, перегукуйся – весело і нікому не заважаєш. Ліс великий!–

Шуму – бій: ліс злякається, притихне, і ти довідаєшся жодної таємниці.–

Жабка, вужик, гусінь – бр-р-ридота! Краще б їх зовсім не було.–

Усі звірі потрібні – кожний з них робить свою ко-рисну справу.

(Перевіряє правильність позначень).

Лісовичок. Молодці! Ось тепер я можу спокійно йти з вами до лісу. Тож рушаймо!

Учень. Ось і ліс, нарешті!

Лісовичок.

Хто у нашому гайочку носить біленьку сорочку,

У тонесенькі кіски вплітає жовті стрічки,

А панчішки в чорну риску прикрашають її взимку,

В неї листячко, мов слізка, а зовуть її?

Діти. Берізка.

Учень. А мені бабуся розповіла легенду про березу. У і давні часи над сивим Дніпром жив молодий красень Доброслав, одинак у матері. Та сталося лихо: напали на рідну землю вороги. Пішов сим воювати, серце мате-ринське кров'ю обливалося, сльози туманили очі... Якось почула стара мати кінське іржання коло воріт. Осідланий, стояв без вершника кінь.

Заплакала гірко мати, схилилась на ворота в тузі. Цілу ніч отак стояла, а на ранок побачили люди на тім місці білокоре дерево. І тому, мабуть, що хата вдовина стояли при самому березі, то й назвали те дерево березою. Від материнського доброго серця має береза багато цілющих ліків.

Учениця. Я чула, що березу називають деревом чоти-рьох справ: перша – світ осіяти, друга – крик втихоми-рювати, третя – хворих зцілювати, четверта – дотриму-ватися чистоти.

Лісовичок. Я думаю, діти, вам цікаво буде дізнатися. що означають ці слова.

«Світ осіяти» – колись селянські хати освічувались бе-резовою скибкою.

«Крик втихомирювати» – із берестя одержували дьоготь – чорну масляну пахучу рідину. Цим березовим дьогтем змащували колеса возів і карет, які без змащування рипіли і лишали.

«Хворих зцілювали» – березовий сік. березові бруньки, кора – добрі лікарські засоби.

«Дотримуватись чистоти» – це дуже просто. З березових гілочок роблять віники та мітли, а ще віники для лазні: березові листочки мають цілющі властивості. (Осторонь від усіх дітей стоїть зажурений хлопчик).

Лісовичок. А чому це ти такни сумний, Петрику?

Петрик. Якось важко на душі. Бо я пригадав вірша про знищену березу.

У березневий день її зрубали,

Вона, немов лебідонька, стояла.

Стан обвивали шовковисті коси,

Була нам мила в спеку і в морози.

У березневий день її зрубали,

Від болю затремтіла, застогнала,

Мов скошена,