Казкова вікторина
(Зал святково прибраний рушниками, квітами, різними композиціями, декораціями до казок). Під веселу музику до залу заходить дівчина, на голові корона у вигляді книги).
Дівчина: Добрий день, любі діти! Чи знаєте ви хто я така. Я є Казкова книга. Прийшла до вас на свято, але подув вітерець і всі казки на моїх сторінках переплутались. А я ніяк не можу зібрати їх до купи. Прошу вас, діти, допоможіть мені казки впорядкувати.
Діти: Допоможемо!
Книга-дівчина: Які ви молодці, а то мені не впоратись самій.
(Дівчина –книга сідає на стілець. І під загадкову музику і мікрофон хтось каже: Книга відкривається, казка починається!)
Під веселу музику вбігає колобок і співає:
Колобок: Я по засіку метений,
Я на яйця спечений,
Я від баби утік,
Я від діда утік!
Ось який я молодець спритний.
(За Колобком до залу застрибує зайчик і зупиняє Колобка).
Зайчик: Колобок, Колобок, я тебе з’їм!
Колобок: Не їж мене, краще я тобі пісеньку заспіваю.
Зайчик: А заспівай!
(Колобок співає пісеньку і хоче втекти від Зайця).
Дівчинка-книга: Е ні, друзі, зачекайте, ви від нас не тікайте. Сідайте ось біля мене на стілець. Діти здогадались з якої казки до нас завітали ці гості? А яких героїв цієї казки ви ще знаєте? Чи подобається вам ця казка? Молодці, діти, ви допомогли мені дізнатися, що перша сторінка чарівної книги казок – це казка “Колобок”. Ну що, будемо далі знайомитись.
Діти: Так, будемо!
Дівчина-книга: Сторінки гортаємо, казку зустрічаємо!
(До залу заходить Мишка-шкреботушка і співає пісеньку).
Мишка: А я мишка – шкреботушка
Є у мене сіре вушко, я по лісу гуляю
І хатиночку шукаю.
(Підход до рукавички).
Тут я і буду жити!
(Під веселу музику застрибує до залу жабка і співає).
Жабка: А я жабка-скрекотушка,
Веселушка преготушка.
З друзями я хочу жить,
Веселить їх і смішить!
(Побачила рукавичку, підходить до неї).
Хто, хто в рукавичці живе?
Миша: Я, Мишка-шкреботушка, а ти хто?
Жабка: А я жабка-скрекотушка, Пусти й мене.
Миша: Іди.
Дівчина-книга: То з якої казки до нас ці гості завітали? Діти, а які ще є герої в цій казці? Я бачу, що і ця казочка вам добре знайома. Сідайте ось тут Мишко і Жабко.
Миша: Діти, а чим же ця казочка закінчується? Ви казочку добре знаєте. А загадки відгадувати вмієте? Ну то спробуйте відгадати мої загадки.
У зеленому кашкету галасує в очереті. Хоч і плавати мостак та не риба і не рак. (Жаба).
Влітку сіренький, а взимку біленький. Довгі вуха має, швидко в лісі стрибає. (Заєць).
Буркотливий, важкуватий
Ходить лісом дід косматий.
Одягнувся в кожушину,
Любить літом полювати
А зимою в лігві спати.
Як зачує він весну –
Прокидається від сну. (Ведмідь).
Жаба: Загадки Мишки відгадали правильно, а тепер відгадуйте мої?
Маленьке сіреньке, а хвостик як шило. (Миша).
Прийшла кума з довгим вінком.
На бесіду з нашим півником.
Схопила півня на обід.
Та й замела мітлою слід. (Лисиця).
Дівчина-книга: Добре впорались із цими завданнями. Загадки відгадали, героїв назвали. Тепер я зрозуміла, що друга сторінка чарівної книги – казка “Рукавичка”. А тепер пропонуємо вам інсценізацію усмішки – “Заєць – зубний лікар”.
Автор: Зайчика-лікаря вовк хворий відвідав.
Вовк уклонився і ось,
Що повідав.
Вовк: Мучусь зубами, кручуся, мов злий …
Ти полікуй мені ікло мерщій!
Брате, від болю тремтить моє тіло.
Не відмовляйся від доброго діла!
Важний за мною полишиться борг!
Автор: Зайчик у відповідь.
Заєць: Що це за торг!
Автор: Голову вовчу підвів за чубину.
Заєць: Рота відкрийте!
Автор: Включив бормашину.
Пломбою швидко замазав дупло.
Гострого болю немов не було.
Заєць: Ну, закривайте товаришу рота!
Автор: Вовк засміявся!
Вовк: Чудова робота!
Дай свою лапу, найкращий з майстрів.
Ти ж моя втіха!…
Автор: І зайчика з’їв.
Дівчина-книга: Що за вовча натура. Перегортаємо сторінку далі.
(До залу входить котик, грає на бандурку і співає).
Котик: А в лисички – новий двір,
Та чотири дочки на вибір.
П'ятий син – Пилипко.
А вийди-но, подивися,
Чи добре я граю?
А чи не бачили ви тут, бува, Лисички-сестрички?
Діти: Ні, не бачили!
Котик: От злодійка, от лихоманка, вкрала побратима мого Півника.
Дівчина-книга: Діти, з якої казки завітав до нас цей гість? А хто вам в цій казочці найбільше подобається і чому? Котику залишайся з нами.
Котик: Ні, вибачайте, друзі, не можу. Мені поспішати треба доки Лисичка Півника не з’їла, виручати побратима з біди мушу.
Дівчина-книга: Ну що ж, щасти тобі Котику.
Коник: До побачення друзі!
Діти: До побачення, Котику!
Дівчина-книга: Ось і пішов Котик друга з біди виручати? Отже, наступна сторінка чарівної книги – казка “Про Котика та Півника”.
Сторінки гортаємо, казку зустрічаємо.
Із казкової книги випадає пшеничний колосок.
Дівчина-книга: Та що ж це таке? Звідки взявся цей колосок? Напевно, як я йша я полем, він випадково потрапив на мої сторінки. Зовсім він мені не потрібний. Мабуть, викинути його треба.
Діти: Потрібний! Потрібний!
Дівчина-книга: Хіба, якби ж його хтось до млина відніс, та змолов , та тісто замісив, та пиріжків спік. Хто це повинен зробити?
Діти: Це все робить Півник!
Дівчина-книга: Чи не той це Півник, що зветься Голосисте горлечко?
Діти: Той!
Дівчина-книга: То це, мабуть, його портрет лежить між моїми сторінками.
Отже, ця сторінка чарівної книги – казка “Колосок”.
Музика лунає, казка нас вітає!
(В зал забігає коза–дереза, мекає і ховається в Зайчикову хатку. Зайчик встає з лави і підходить до хатини.)
Зайчик: А хто, хто в моїй хатці?
Коза: Я Коза-дереза,
Півбока луплена,
За три копи куплена.
Тупу-тупу, ногами,
Заколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету –
Тут тобі й смерть.
(Зайчик злякався і плаче).
Дівчина-книга: Зайчику, а чого ж ти плачеш?
Зайчик: Як же мені не плакати, коли в моїй хатці звір страшний!
Дівчина-книга: Діти, з якої казки завітав до нас цей страшний звір,