Казка про мила.
І як тільки жили на світі люди, поки не видумали мила!
Ох, мабуть, то були не найкращі дні, адеж відомо, хто не миється, ходить замурзуним, брудним…
Пригадайте: колись люди не зналиелектричних лампочок. А потім винайшли. Так от, винайдення мила не менш важливе. З нього почалося нове життя, освячене умивними обличчями.
Коли люди вперше помились з милом, то побачли, які вони гарні. Волосся у них заблищало, як шовк, і почало кучерявитись, немов ніжна шерстка на лобі у ягнятка.
Та спочатку, любі дітки, мило, як будь-яка новинка, було недосконалим. Воно кусалося, як гіркий перець. І коли вранці цим милом мили малюків, ціле місто сповнювалося плачем, причому плакали малюки не дарма. І тоді нарешті наука створила мило «Бе-бе», біле, ніжне…
З кожним днем удосконалювалося виробнитцво мила. Люди навіть почали вередувати. Комусь хотілося мила, яке пахло трояндами, комусь – фіалками, комусь – гіацинтом. А комусь – прогулянкою по горах. От і видумані були різні марки та сорти мила.
А коли мило тільки-но зявилося, люди сп’яніли від радості. В голові якоїсь жінки майнула думка, що вона може водночас влаштувати й пранку. Вона винесла ночви у двір. Почала намилювати білизну та так захопилася, що опам’яталася тільки тоді, коли мило перетворилося на мізерний шматочок. Побачила цю пухнасту піну одна дівчинка, пірнула в ночви, і почала перекидатися. А тут вітерець повіяв. Віяв, віяв і навіяв одне наукове відкриття. Знаєте яке? Що з мильної піни можна надувати чудові кульки! Ночви переповнилися мильними пухирчиками, вони піднялися та унесли його в небо. Разом з дівчинкою, разом із білизною… А вітер все віяв і віяв. Мильні пухирчики ставали все більшими… Та у всьому треба знати міру. А вітер переборщив, пухирчики полопались, і ночви приземлились у невідомому місті, в невідомій країні. Сумна це була країна: мило там ще не відкрили і люди не мились. Тому й хвороби гуляли собі на волі та посвистували, як польові віркуни. Країна була настільки відсталою, що навіть імені не мала. Її називали так: країна Безіменна. І рівно тиждень тому в ній помер цар Безіменний. Десятий від заразної хвороби.
І коли руса дівчина опустилася з небес у ночвах, всі були здивовані. Такої чистої дівчинки, з таким білим личокм, з таким золотим волоссям під короною з мильної піни вони бачили вперше! І відразу зробили її принцесою і назвали Сонечком, а на тутешній мові – принцесою Санлайт Першою.
Для початку принцеса помила пристол водою з милом. А потім видала указ:
“Хай відкриються мильні фабрики!
Хай називається ця країна віднині Нова Миландія, а столиця – Милгород!
Підпис: принцеса Санлайт Перша.”
Ви гадаєте, питання про хвороби було вирішено? Нічого подібного! Все ще траплялися діти, які не хотіли чисто митися. Мікроби ховались у них під нігтями, роїлись у волоссі і навіть заповзали до немитих вух. І тоді принцеса Санлайт зробила от що: по-перше, опівночі викликала до себе жахливі сни та наказала їм вештатися містом, навідуючись до тих, хто не хотів митися, по-друге, заборонила кондитерам продавати тістечка й морозиво дітям, у яких брудні руки…
З того часу найупертіші діти почали митися вранці, та ще на кару – дігтярним милом.
Так мило підкорило країну за країною, та все ж … дуже повільно. І наша розумна принцеса Санлайт сідала в свої ночви, повне мильної піни, і говорила: “О, вітер-вітер! Віднеси мене туди, де ще є діти, котрі не хочуть умиватися!”
Вітер надував мильні пухирчики. Ночви злітали…
Ми не знаємо, чи віднайде у нас принцеса Санлайт дітей, котрі не люблять мила? Чи знайде таких, до кого треба навідатись жахливим снам? Не можемо в це повірити!
Література: журнал “Розкажіть онуку”
Журнал “Айболить”.
Журнал “Журавлик”
Збірник “Цікаві завдання і задачі”
Готували: Сікорин М.М., Сашелюк Р., Сікорин М.Я.
