Конспект уроку в 7 класі на тему
“Сетон-Томпсон та його автобіографічна повість “Маленькі дикуни””
Тема: Ернест Сетон-Томпсон — натураліст, письменник, художник, анімаліст. Автобіографічна повість «Маленькі дикуни».
Мета: Стимулювати інтерес учнів до творчості письменника; сприяти утвердженню в учнів думки, що тільки наполеглива праця може привести до здійснення мрій; виховувати любов до всього живого світу, що оточує людину.
Обладнання: Словник
натураліст — людина, що займається вивченням природи;
анімаліст — живописець або скульптор, що зображує тварин;
фауна— тваринний світ.
Дитячі малюнки-ілюстрації.
Виставка книг про природу.
Епіграф: Люди і звірі, ми — діти однієї матері-природи.
Хід уроку.
Вчитель. Ми з вами познайомилися з чудовою людиною і письменником, який написав багато оповідань про звірів. Ці твори читають в усіх країнах світу. Індійці Канади своєму другові Сетону-Томпсону дали ім'я Чорний Вовк. Ви дізналися про дуже цікаві факти з біографії цього письменника, але дуже хочеться, щоб ви пригадали про те, який випадок назавжди вирішив долю хлопчика. Як ви думаєте, про що іде мова?
Учень. Одного разу Сетон-Томпсон побачив об'яву, що вийшла книга О.М.Росса «Птахи Канади» і її можна купити. Вона коштувала один долар. Маленький хлопчик вирішив заробити ці гроші: —
продав кролів — 50 центів; —
переніс дрова з вулиці у двір — 10 центів; —
продав камінці — 12 центів; —
зібрав комах для англійки — 18 центів; —
пройшло ще два місяці, щоб нарешті назбирати 10 центів.
(історія про те, як Сетон-Томпсон купував краватку і заощадив 10 центів). Книга принесла радість і розчарування. Вона стала початком книги Сетона-Томпсона «Показчик птахів Канади».
Вчитель. Ви прочитали автобіографічну повість «Маленькі дикуни». —
Що таке автобіографічна повість? —
Як ви зрозуміли назву твору?
Учень. Скажу відверто, спочатку не просто пояснити назву твору. Я скоріше назвав би її «Маленькі дослідники», бо Ян і його друг поступово пізнають світ природи, пристосовуються до нього, випробовують свої сили. Можливо, повість названо так тому, що хлопці уявляють себе індіанцями і тривалий час грають в цю гру, бо індіанці добре знали природу і її закони.
«Як майже всі хлопчики його віку, дванадцятирічний Ян страшенно захоплювався індійцями та мріяв про дике, пригодницьке життя на лоні природи. Але, на відміну від інших, у нього це захоплення не згасало роками».
Вчитель. —
Якою людиною був Ян, які риси характеру притаманні йому? При відповіді користуйтесь цитатами.
«Гостра цікавість до тварин була непереборною пристрастю Яна...»
«Ян був слухняним і сором'язливим хлопчиком...»
гл. «Перші проблиски»
«Він навчився розуміти її зміст. Він сам, коли б тільки міг, то знявся
б і стрімко полинув у височінь, полетів би за птахами на північ...»
гл. «Долина Яна»
«У школі Ян був зразковим учнем, аби не виявляв іноді відкритої неповаги до вчителів...»
гл. «Перелом»
«Ян, звісно, не пішов би, але він вважав своїм обов'язком принести той камінь. На це його спонукала не стільки мужність, як самолюбство».
гл. «Випробовування характеру»
«Новий вождь швиденько переодягнувся. До його бойової шапки вже були причеплені найрозкішніші пера, що розповідали про всі його останні перемоги...»
гл. «Новий головний вождь»
(Працюємо з підручником, стор.452 «Як характеризувати літературного героя») —
Що допомагає зрозуміти поведінку Яна? —
Згадайте кумедні епізоди з повісті і перекажіть їх.
(Деякі учні в класі охоче підготували інсценізований переказ глави «Шпигун») —
В які ігри любите грати ви? —
Який світ ваших захоплень?
Вчитель. Частково ви відповіли на це запитання, виконуючи домашнє завдання.
Ю.Жагаляк
«Мрія»
Коли я був маленький, в мене була заповітна мрія — мати вдома пташку, піклуватися про неї, милуватися її співом влітку і взимку.
Проходив час, а моя мрія залишалася нездійсненною. Якось похмурого осіннього дня в мене не було бажання чимось займатися, бо погода була жахлива, падав дощ, отож я вирішив спостерігати за жовтогарячим листям, яке збивали з дерев важкі краплі дощу. Раптом я побачив на дереві, що росло поряд з будинком, самотню пташку. Вона була виснажена нестерпною погодою, голодна та знесилена. Це був папуга, який, напевно, втік від свого господаря. Я покликав сестру, і ми вирішили заманити його в кімнату, насипавши на підвіконня пшона і крихти хліба. Нам не довелося довго чекати. Незважаючи на свій страх перед людьми, папугайчик залетів до кімнати, бо, мабуть, був дуже голодний. Ми його нагодували, напоїли, зачекали, поки він зігріється. Наступного дня ми запитали дозволу у батьків, чи можна залишити пташку собі, і вони погодилися.
Отож, папугайчик залишився у нас жити. Він виявився дуже веселим, товариським, легко звик до нас і приносив багато радості своїм співом та несподіваними витівками.
Ось так, завдяки щасливому випадку, моя давня мрія здійснилася.
Б.Крайній
«Двобій»
Було це зимою, десь за тиждень до зимових канікул. Погода на вулиці була чудова, тепла. Моя сім'я та знайомі вирішили поїхати в гори відпочивати. Коли ми їхали, то не забули взяти вірного друга — собаку. Він надзвичайно вірний та розумний пес. На зріст не великий, бо мисливської породи, яхд-тер'єр. Шерсть в нього темного кольору, а на місці брів коричневі плями.
Коли приїхали на місце призначення, я з хлопцями взяв санки і поїхав кататися, а за нами побіг Карат (так звали собаку). Накатавшись з хлопцями, пішов до машини. Десь за метрів сто п'ятдесят приїхали ще одні відпочиваючі. В них був маленький кучерявий собака. Карат, недовго думаючи, побіг до нього. Спочатку він подивився на суперника і підійшов крок вперед, а собака, здивований таким рухом, почав тікати. Карат зреагував, як усі собаки, і побіг за
