“Святий Миколай-найяскравіший приклад добродійництва і милосердя”  

Місце проведення: сцена актового залу.  

Художнє оформлення: Звичайна селянська хата, прибрана рушниками.

Мета: Розказати про доброчинні справи св. Миколая. Виховати в учнів любов до ближнього, почуття доброти й милосердя.

ХІД ПРОВЕДЕННЯ

Тато (щось ремонтує)

Мати (прибирає на столі, стелить скатертину). Ану, Ганусю, подай мені хліб. Трошки допоможи мамі, бо святий Миколай все бачить і чує. Як побачить, що нічого не допомагаєте, то не будете мати подарунків.

Гануся: Мамо, мамо, а хто такий святий Миколай?

Мама: Ой, діти, то довга історія, а я немаю часу розповідати. Попросіть тата нехай вам розповість. Він краще замене знає.

Василько: Розкажіть нам, тату.

Оксанка: Розкажіть, будьласка.

Тато: Марусе, а ти покликала на вечер куму?

Мама: Ну звичайно.

Тато: А стрийка?

Мама: А як же без нього? Прийдуть, прийдуть, казали що прийдуть. А ти бери, та розповідай дітям, що просять.

Діти: Розкажіть нам тату, розкажіть.

Тато: Ну то вже слухайте. Сідайте тут біля мене і почнемо. То, мої діти було дуже давно. Ще десь за 1700 літ тому. Жив в однім краю, служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. А по натурі то була дуже добра і порядна людина. Він допомагав усім людям, котрі вірили в Ісуса Христа. А найперше він допомагав тим людям, котрих спіткало горе. І любив він свої дари давати так, щоб його не бачили. Приміром, в однієї жінки помер чоловік. І було тій вдові дуже важко жити. А мала вона діток маленьких і хворих старих батьків. Одного разу встає вона рано – вранці, застеляє ліжко, а під подушкою гаманець, набитий грішми. Здивувалася дуже. Помолилася Богу, подякувала щиро за те добро, а сама зразу здогадалася, що то робота святого Миколая. І відтоді велося тій жінці дуже добре. Бо святий Миколай зробив те від щирого серця. І дітей поставила на ноги і рідені її виздоровіли. І ще було багато таких випадків.

Мама: Степане, а ти забув розказати дітям, як якось святий Миколай довідався, що батько задумав ввіддати на блуд своїх дочок, щоб так заробляти на прожиття. Він розорився і вирішив пожертвувати честю дочок. Миколай допоміг йому заради дітей. Він подарував дівчатам посаг. Люди надовго запамя’ятали цей благородний вчинок Миколая, його прагнення не допустити гріха. Після цього випадку народилася традиція таємно вночі класти подарунки дітям під подушку.

Тато: О, святий Миколай завжди виявляв до людей почуття любові, поваги, мудрості, доброти, а надто – милосердя, якого вистачало в нього для бідного й багатого, доброго й злого. І зло відступало перед світлом його милосердя. І так донині він все ходить і дарує всім добрим людям подарунки. А день той відданий йому є 19 грудня. І нині, може дасть Бог, і до нас прийде Миколай.

Мама: Прийде, прийде, чом не прийде, наші діти чемні, послушні, то чом би мав не прийти. О, певно вже йде.

(В запису чути гавкіт собак, завивання вітру)

Входить стрийко.

Стрийко: Така завірюха надворі, то я собі думаю: піду скоріше, поки ще не смеркло. І добре зробив, бо собак назбиралося, що не можна пройти.

Тато і мама: Сідайте, сідайте тут біля столу.

Стрийко: Ну, то як ви тут ся маєте? А як наука в школі? А и, хлопче, що, далі збитки робиш? Я ос щойно іду вашим подвір’ям, дивлюсь, а за стодолою щось таке чорне, страшне стоїть та ричить. Я так налякався, але думаю собі, я ще міцний, ану підійду ближче, та подивлюсь, що ся там робить. Йду тихенько, а воно ніби десь пропало. Тільки голос чути:

“А в тій хаті жиє хлопчисько,

називається Петро,

до науки він не дуже,

а до збитків – о-го-го!”

За кого б той голос так казав, га? Як ви собі думаєте?

Мама: Кажи, кажи, Петре, що вже витворив? Чому нічого не говориш? То часом не ти в тітки Марини вікно розбив? Прищнавайся.

Петро: Та то я, я не хотів, я кинув за псиськом палицю, а вона...от.

(входить кума)

Кума: (цілується з кумою, говорить на ходу) А що то за веремія в хаті? Ти що плаяеш, Петре? Певне щось знову натворив?

Петро: Так.

Кума: А бачите! Він більше не буде. Не будеш?

Петро: Ні, не буду.

Кума: А я оце від Миколая вам гостинець принесла. (хоче вручити дівчатам, але Петро вириває з рук у неї книжку).

Петро: (відкриває книжку, листає).

Тато: А-ну, Петре, віддай подарунок дівчатам,бо ти подарунка не заробив.  

Петро: (на відповідь батькові читає)

А дивіться, тату, тут пише, що свято Миколая до нас, на Київську Русь, прийшло у 1088-1089 роках за часів Всеволода Ярославовича. І у церковному календарі називається “Празник Святого Отця нашого Николая, архієпископа Мир Линійських Чудотворця”

Гануся: А-ну віддай сюди, читака (забирає книжку і читає)

Історія свідчить, що Миколай жив за часів імператора Костянтина, у 4ст. і був архієпископом у мирах Лінії (Мала Азія). Народився він у багатій сім’ї і зріс дуже доброю і чуйною до чужої біди дитиною. По смерті батьків він став спадкоємцем великого багатства, яке повністю віддав бідним та калікам.

Оксанка: (читаючи разом з нею)

Як щедрий Бог із небес він часто заходив до багатодітних чи хворих людей і обдаровував їх, чим міг. Після смерті його було визнано святим, а мощі в 1087р перенесено у м.Бар, що в Італії, де їх було перезаховано.

Василько: (підглядаючи) І от з того часу