Сьогодні українському письменникові Богданові Лепкому знову повертається його чесне ім’я, а українській літературі – його твори, повертаються після довгого і несправедливого замовчування; навіть знана по всіх усюдах, де живуть українці його пісня “Чуєш, брате мій”, що постала до його вірша “Журавлі”, публікувалася без імені автора як народна. Та Богдан Лепкий – не епізодичне ім’я в українській літературі, це постать першорядної ваги, непересічного таланту. Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, видавець – він у кожній з цих галузей вніс вагомий вклад в історію рідної культури. Творчість Б.Лепкого тривала майже півстоліття, на яке припали складні і драматичні події та суспільно-політичні процеси. Органічно вписана в процес розвитку української літератури від початку ХХ століття, що розгортався, з одного боку, під впливом традицій української класики під опікою І.Франка, а з другого – новітніх західноєвропейських літературних течій, творчість письменника протягом десятиліть займала одне з провідних місць у розвитку української літератури на західноукраїнських землях.
Без творчості Богдана Лепкого українська література буде неповною збідненою, як і без творчості багатьох його сучасників, що були штучно викреслені з нашої духовної спадщини. Таке довге табу завдало непоправної шкоди нашій культурі, сумні наслідки його ще довго даватимуть про себе знати. Адже кілька поколінь росло духовно збідненими. А з другого боку, не так легко сьогодні відновлювати справжню картину літературного процесу минулих десятиліть, здеформовану і спотворену вульгарно-соціологічними догмами, невиробленістю концепції української літератури як національного феномена. Втім, для вироблення такої концепції і створення на її основі синтезованої картини розвитку літератури необхідна, передусім, повнота фактів, відновлення імен. Богдан Лепкий – одне з таких імен, одне з найпримітніших серед них.
Останнім часом про Лепкого з’явилося кілька статей, опубліковано добірки віршів, але знайомство з багатющою творчою спадщиною у жанрах поезії, проз, літературознавства – ще попереду; попереду знайомство з життям письменника, сповненим драматизму, оскільки жив він у складну і драматичну епоху. Звідки походить письменник, хто його батьки, де навчався, працював, публікував свої твори? Це вперше відкриває для себе не тільки сучасний читач, а й дослідник, бо хоч про життя Б.Лепкого колись буде написано немало, але все це міститься у виданнях до недавна майже недоступних.
Народився Богдан Лепкий 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькому, неподалік від с.Крегулець, що належало тоді до Чортківського повіту на Тернопільщині.
В родині Лепких панував культ книги, витав дух любові до історії рідного краю, до знедоленого народу. Батько майбутнього письменника, Сильвестр Лепкий, був сільським священиком, гуманною, високоосвідченою людиною, мав поетичний дар, писав ліричні вірші під псевдонімом Марко Мурава. Мати, Домна Глібовецька, теж відзначалася вихованістю і високою культурою, була закоханою в народну пісню, гарно співала і грала на гітарі. Богдан ще малим опанував гру на скрипці, чудово співав, знав безліч народних пісень. Але перевагу віддав малярству, де також проявив неабиякі здібності. Спочатку вчився в талановитого художника Юліана Панкевича, а згодом – у Празькій академії мистецтв. Це був момент, коли юнак опинився на роздоріжжі і не знав, чому віддати перевагу: літературі чи образотворчому мистецтву. Правильно допоміг зорієнтуватися свояк, письменник Андрій Чайковський. Ще хлопцем Богдан Лепкий проявляв ненаситну цікавість, допитливість, міг до ранку слухати розповіді старих людей, захоплювався фольклором, легендами, віруваннями, обрядами. Усе почуте, пізнане згодом стало тим бездонним джерелом, яке упродовж усього життя живило його душу.
Освіту Богдан Лепкий здобув у Бережанській гімназії, Львівському та Віденському університетах. Після закінчення філософського факультету, викладає з 1895р. в Бережанах, у 1899-1914р.р. у Кракові. Був членом “Молодої музи”. Під час першої світової війни Лепкий провадив культурно-освітню роботу в таборах полонених українців (Вецляр). З 1926р. викладач, згодом професор української літератури в Краківському університеті. В 1938-1939р.р. член польського сенату у Варшаві. Останні роки життя Богдана Лепкого видалися тяжкими, бо припали на час фашистської окупації Польщі. Старий, хворий письменник не тільки втратив місце в університеті, а й зазнав переслідувань. Це наблизило його кінець. Помер Лепкий у 1941році, похований у Кракові на Роковецькому кладовищі. У 1972 році на його могилі встановлено барельєф.
Друкуватися почав з 1895р. Збірки ліричних поезій, пройнятих тугою і смутком: “Стрічки” (1901), “Листки падуть” (1902), “Осінь” (1902), “На чужині” (1904), “З глибин душі” (1905), “Над рікою” (1905), “Поезіє розрадо одинока” (1908), “Для ідеї” (1911), “Тим, що полягли” (1916), “Доля” (1917), “Вибір віршів” (1921), “Сльота” (1926). У прозі низка збірок оповідань переважно з селянського життя в реалістично-імпресіостичній манері - “З села” (1898), “З життя” (1899), “Щаслива година” (1901), “У глухім куті” (1903), “Нова збірка” (1903), “В горах” (1904), “Кара” (1905), “Кидаю слова” (1911) і повістей – “Під тихий вечір” (1923), “Сотниківна” (1927), “Зірка” (1929), “Вадим” (1930), “Веселка над пустирем” (1929), “Крутіж” (1941); велика історична картина “Мазепа”, яка складається з частин: “Мотря” (1926), “Не вбивай” (1926), “Батурин” (1927), “Полтава” – “Над Десною” і “Бої” (1928-1929) і “Мазепа” (1955); спогади – “Казка мойого життя” (“Крегулець”, 1936, “До Зарваниці”, 1938, “Бережани”, 1941) і “Три портрети” (1937). У ділянці лутературознавства критичні нариси і видавництва І.Котляревського, Є.Гребінки, П.Куліша, Л.Глібова, О.Стороженка, Марка Вовчка, С.Руданського, Я.Щоголева, В.Барвінського, Ю.Федьковича, І.Карпенка-Карого, 3 і 5 – томове видання творів Т.Шевченка з студією про його життя і творчість; нарис історії української літератури, доведений до І.Котляревського; антологія “Струни” (в 2тт., 1922). Лепкий переклав “Слово
