Часто бував Богдан Лепкий і в наших краях. Цікаво було б пройти по стежкам, які топтали його ноги, пройнятися при тім тими святими відчуттями, щирою любов’ю до свого народу, якими наповнено було вщерть серце великого нашого поета і вченого. Може колись так станеться, а поки що... Знайомство з лепківськими місцями почнемо з рідного Івано-Франківська. Тут із 1907р. учителював у ІІ-ій гімназії його брат Микола Лепкий, який жив у будинку по вул. Грушевського, 38, а згодом на вул. Пушкіна, 44, в кам’янці Л. Райсберга, час від часу навідувалися його брати Богдан і Лев. Богдан Лепкий неодноразово приїжджав до Станиславова, був у дружніх сосунках з композитором Денисом Січинським, який написав музику на його слова “Розжалобилася душа”. Побував письменник тут і під час свого 60-річчя, яке відбулося 18 березня 1933р. в залі українського “Сокола”. Вже тепер, на згадку про перебування видатного письменника в нашому місті його іменем названа колишня вулиця Леніна. З нагоди 120-річного ювілею Богдана Лепкого в Івано-Франківську встановлено меморіальну дошку з барельєфним зображенням письменника.

Життя Б. Лепкого тісно пов’язано і з Коломиєю. Письменник неодноразово навідувався сюди до свого стрия Миколи Лепкого, священика і катехита в Коломийській гімназії, в домі його знайшов своє велике і омріяне, гірко вистраждане щастя молодий Богдан . Побачив там по довгих роках вже дорослою свою стриєчну сестру Олександру, яку дома Лєндою звали. Побачив – і опинився в довічному полоні її бездонних синіх очей, ніжних і суворих, добрих і недосяжних... Скільки труднощів і заборон потрібно було перебороти, щоб не вбити того великого кохання! Але волів краще померти, аніж зректися його! Весілля відбулося 1897р.; у них народилося троє дітей.

У Коломиї письменник виступав 16 березня 1907р. на Шевченківському вечорі. Тут були видані його твори, зокрема збірка “Осінь” (1902), праці “Начерки історії української літератури” (1909,1913), “Маркіян Шашкевич” (1913). Богдан Лепкий сприяв у виданні першої збірки поезій коломийського адвоката Мелетія Кічури (1881-1933) “Без керма” (Краків, 1910). Великий подільський письменник підтримував дружні стосунки з багатьма літературними діячами нашого краю: С. Яричевським, Я. Весоловським, М. Яцківим, А. Крушельницьким, А. Чайковським, які працювали у Коломиї. Та найтісніші творчі взаємини єднали Б. Лепкого з Василем Стефаником. Обидвох письменників пов’язувала не тільки щира і глибока дружба, але й спільна мета – самовіддане служіння рідному народові. А Богдан Лепкий значною мірою доклався до популяризації творчості автора “Новини” не тільки серед українських, але й зарубіжних читачів. Його перу належить одне з перших досліджень про В. Стефаника. Збереглася світлина 20-хр.р., на якій бачимо Б. Лепкого серед письменників К. Малицької, В. Стефаника та Марка Черемшини.

Люча – село Косівського району. Тут народився Юліан Геник (20.06.1906 – 16.11.1952) – відомий мовознавець, декламатор, який працював в університеті Кракова, Граця і Торонто. Він зі студентів Ягеллонського університету був найближчим приятелем Б. Лепкого. У 30-х р.р. Ю. Геник жив у своєї тітки в Нижньому Березові, де в нього гостювали під час вакацій професори Краківського університету Б. Лепкий , І Зілинський, В. Кубійович, письменники Б. І. Антонович, В Стефаник. Б. Лепкий високо цінував Ю. Геника як найвизначнішого митця живого слова, неперевершеного декламатора творів І. Франка та В. Стефаника. У свою чергу Ю. Геник написав статтю – спогад “ Богдан Лепкий – професор університету”. З неї довідуємося, що письменник читав лекції з пам’яті, без допомоги будь-яких записок; що був дуже уважним і вибачливим до своїх слухачів, умів збудити в них любов до свого предмету і цим самим переконати їх у цінності української літератури. Як найближчий приятель Б. Лепкого, Ю. Геник виголосив на його похороні 23 липня 1941р. у Кракові зворушливе до сліз прощальне слово: “...Ховаємо справжню людину, великого учителя, апостола, що голосив і навчав. Мав нечуваний дар живого слова, умів захопити, пірвати, дібратися цим словом – як добрим плугом – до самого коріння душі. Сіяв там свої слова. Росли вони, як золота пшениця, нам на пожиток, а йому на втіху”.

На основі враження від поїздок у гори Лепкий написав оповідання “Сокільське” та цикл віршів “В Розтоках”.

Гей, чудові наші гори!

Відживає серце хворе...

Там де воля і свобода,

Де неділена земля,

Не споганена природа,

Не накинені права.

Письменник згадував: “Сокільське, яке так любив Федькович, зробило на мене сильне враження, як жодна гора в світі. Під Сокільним написав я тоді вірш “Гей, чудові наші гори”. Між Тюдевом і Розтоками напала нас буря. Я скрився перед нею до гостинного дому о. Ковблянського і там написав тої самої днини образок “Під Сокільним”. В о. Ковблянського перебував я кілька днів і звідти ходив у гори аж у Довгополе до о. Попеля. З о. Попелем їздив я на Грамітне, славне своєю грізною, героїчною красою. До Розток навідувався я з тої пори кожного року, хоч не короткий час, і вона так і осталась в моїй уяві, як якась зачарована країна краси...”

Б. Лепкий бував проїздом в Устерінах, Ясинові, Верховині, Ворохті, Криворівні, яка була улюбленим місцем відпочинку і творчих зустрічей багатьох прогресивних діячів української культури. Зустрічі у Криворівні давали їм можливість обговорювати і вирішувати ряд актуальних питань, що стосувалися культурно-освітнього життя в Україні.

Богдан Лепкий про свої подорожі Гуцульщиною згадував