Сценарій свята осені.

Із-за гір, з-за океанів,

І у різний , звісно , час ,

Овочі найвищих станів

Прибули ото й до нас.

Полюбилась їм, нівроку,

Українськая землиця –

Й поселилися без строку,

Стали жити і плодитись.

Людям нашим пособляти

І в достатку, і в біді,

Навіть стали лікувати –

До них з серцем лиш прийди.

Тепер, діти, перед вами.

Їх зібррався цілий рід,

Щоб повести стежечками,

Де по суші , де убрід...

Норови свої розкрити,

Передати ще й скарби...

Одкровення , любі діти,

Укорінюйте в собі.

Госпподиня. Гарний вересневий день.Сонце лиш тільки зійшло й п`є росу з двох великих городів, перегороджених високим плотом.

Біля плоту лежить зверху на землі велика картоплина і кілька малих. Їх вчора ввечері загубила господиня, поспішаючи накопати картоплі на вечерю. Неподалік – грядки з огірками і капустою.А ось усміхається поти сонця гарбуз.

Гарбуз. Ходжу собі по городу

Та й шукаю свого роду.

Я вже сотні літ журюсь,

Бо не знаю, як я звусь.

Баба й дід розповідали:

“Перси гарбузом назвали

Не мене ,а жовту диню,

Мою славну господиню”.

Я прошу : допоможіть,

Щиру правдоньку скажіть.

Городниця. Перші гарбузи до нас привезли із далекої Персії. Там так називали дині, причому слово гарбуз складне: гар-означає осел,-буз – огірок.А найближчий твій родич – кавун. Слово кавун теж означає назву дині, тільки не в Персії, а у Греції.

Усі ці овочі завезли до нас із південних країн. У довгій дорозі незвичні, чужі назви схожі один на одного овочів переплуталися і тебе помилково назвали гарбузом.

Диня. В сиву давнину араби

До моєї прабаби,

Мов до сонечка звертались,

На щедроти сподівались.

Кавун. Кавунчика, любі діти,

Споживаєм на десерт.

Щоби нам з ним подружити,

Треба знати ряд прикмет:

Він смугастий, головатий,

Тонкий хвостик, мов смичок,

А почнемо розрізати,

Деренчить, немов млинок.

Переплив моря і ріки,

Добирався з давнини

Й посилився в нас навіки,

Тільки там, де теплі дні.

Скільки він живе на світі –

Доброчинний молодець,

Дає соку націдити,

Підставляй лише горнець.

А сочок той особливий,

Зберігає таїну,

А хто буде з вас кмітливий,

Той розкриє не одну.

Гарбуз. О, тепер усе я знаю.

Більше родичів не маю?

Огірочки. Ну, а ми? Миж огірочки,

Ваші рідні сини й дочки.

Нас нестиглими прозвали

Древні греки, бо вважали,

Що коли ми достигали,

То смаку уже не мали.

Городниця. Діти, хто звас чув, що означає слово огірок? (Нестиглий.)

Гарбуз. Доброго дня, картопелько –

Як тобі спалося на голій землі?

Картопля. Доброго дня, пане Гарбузенку! Трохи було холодно в ночі...

Ах, які ви красні та повні!

Гарбуз. Певно, що не такий, як ти – поморщена й невмита!

Але я ще кращий був там, далеко, на своїй батьківщині!

Картопля. Як-то? То ви не тутешні?

Гарбуз. О, ні! Я родом з-за моря, з Південної Америки.

Мої предки виростали там набагато вищими і були втроє більші.

Мене завезли сюди триста літ тому.

Картопля. От які ви славні! А я бідна, певно, зроду-віку отут росту в землі і тільки й мого життя, - що по дорозі з землі до горшка.

Капуста. От що то – не знати своєї рідної історії! Гарбуз тому так пишається, бо знає про свою славну минувщину. А ти, картопелько, упослідуєш себе, бо не знаєш історії свого роду.

Картопля. О, невже я теж маю історію?

Капуста. Певно що маєш! Ти, картопелько також походиш з Америки і першими тебе споживали індіанці. А в Європу тебе привезли іспанці ще чотириста літ тому. Та й користі з тебе людям набагато більше, ніж з гарбуза. Ти врятувала мільйони людей від голодної смерті.

Гарбуз. Ну, коли ти, капусто, така справедлива, то скажи щось і про мене.

Капуста. Хоч з тебе користь, не така, як з картоплі, але й тебе люблять і люди, і худоба. Діти смакують твоїми зернятками й роблять з тебе ліхтарі для забави. З твого насіння можна й олію добру мати.

Гарбуз. Дякую, капусто, що признаєш і мої заслуги. Я хотів би щось про тебе сказати, але, на жаль, не знаю, звідки ти родом.

Капуста. Зле, що ти не цікавишся своїми сусідами. Треба знати не тільки свою, а й чужу історію. Я не хвалюся, але знаю собі ціну. Я родом з Південної Європи. Там росту як дика рослина або мешкаю на городах. Мене їсть худоба сирою, а люди варять мене або квасять. Я дуже корисна.

Гарбуз. Ось послухайте мою загадку:

Хто голівку свою влітку накриває

І по двадцять хустин на голівці має?

- А тебе чому так звуть?

Капуста. Ось вам відповідь жива:

Капут – значить голова.

Капуціо – італійське.

Це капуста – українське.

Горододниця. А хто цей хлопець-молодець:

Сам червоний, а чуб – зеленець? (Буряк.)

Буряк. Місяць не один мине,

Поки виростиш мене.

Вимагаю я турботи,

Звусь в арабів “батько поту.”

Ведуча. А це хто до нас прийшов?

Редиска. Я кругленька, червоненнька,

З хвостиком тоненьким,

На городі мене рвуть,

Мене ріжуть, мене труть

І до столу подають.

Як мене в народі звуть? (Редиска.)

Я у Франції вродилась,

в цілім світі полюбилась.

Означаю “корінець”.

Ось і загадці кінець.

Редька. Редьку греки величали

У подобі золотій

І вписали у скрижалі

За цілющий сік-напій.

Вона і нам завжди охоче

Помагає в скрутний час,

та не кожен із нас хоче

мати ліки про запас.

Ведуча. І довгенька, й червоненьока,

косу має зелененьку,

що поверх землі стирчить,

а сама в землі стоїть.

Це сестричка буряка...

Відгадайте, хто така? (Морква.)

Морква. Я зеленая косиця,

Славнозвісная морквиця,

Смачні страви всім готую,

сил для цього не шкодую:

сік медовий, запіканку

подаю вам для сніданку.

Петрушка. Народилась я у горах

Середземномор`я

Й росла б собі щасливо без нудьги та горя,

Та ті древні єгиптяни взяли мене із скелі

І повезли, наще бранку, у свій край невеселий.

Лиш у славній Україні полюбили мене люди,

Живу з ними і понині – господиня всюди:

Їх годую. Напуваю, звісно