Про пракорінь пам`ятаю й деколи сумую.

Тепер скажіть, любі діти, як же мене звати?

Люблю з морквою дружити, (на “п” слово терба починати...) (Петрушка.)

Горох. А горох у шані й славі

Не в одній зажив державі,

Уособлював достаток

І родючість у придаток

В китаян пра-пра-прадавніх,

Що вникали в його таємниці.

А французькії магнати

Чемно кликали в палати,

Коли їли і пили,

горох клали на столи.

В нім білки та вітаміни,

Необхідні для людини.

Квасоля. Добре знана нам квасоля.

Із заморського прийшла поля,

поселилася в городі,

людям стала у пригоді.

Біб. Тут – буряк, горох, морквиця,

Наче справжня медівниця.

Біб у них є вартовим,

Перетне дорогу всім:

Хто на чуже зазіхає,

Сам трудитись не бажає.

Гарбуз. Ось до нас іде краса,

Наче льон її коса.

Кукурудза. Білі зуби маю, та усі ховаю,

Довгі коси маю та не заплітаю (Кукурудза.)

Гарбуз. Хто ж це?

Звідки ти до нас прийшла?

Звідки назву принесла?

Кукурудза. Я з румуній прийшла,

звідти й назву принесла.

Наче шишка на ялині,

на міцній росту стеблині.

Звідти й назва йде моя:

Ялинкова шишка я.

Гарбуз. Хто це йде до нас?

Сеньйори круглолиці помідори!

Помідори. Ми з Італії прийшли,

Там і назву нам дали.

Подивись, які ми гожі,

З яблуками трохи схожі,

Ось тому й назвались ними –

Яблуками золотими.

Який овоч називали

Яблуком любові?

І на стіл не допускали,

Щоб не розлить крові

Благородної, що здатна

Тільки надихати, -

Почали оцей овоч

В кімнатах плекати.

Тепер в полі зустрічаєм

Його цілі гори

І залюбки споживаєм,

Як звуть (Помідори.)

Баклажан. Помідорів родовід

Він продовжує, як слід,

Колись в дім не допускали,

“Сказу яблуком” назвали,

він бузкові носить шати,

може й жовті одягати,

продовгастий, мов яйце,

води в ньому – джерельце.

В пасльонових – справжній пан,

Зовуть його? (Баклажан.)

Гарбуз. Он часник розправив чуба,

Блиснув білим-білим зубом,

Посміхнувся і сказав:

Часник. Всіх я слухав та мовчав.

Я не яблуко, не шишка,

Не капуста-білосніжка.

Я походжу від “чесати”.

А чесати-відділяти.

На зубки я розділяюсь,

і тому так називаюсь.

Цибуля. Мене ж давні прапрахіни

Поряд з божеством сприймали,

Із всесвітом порівняли.

Лиш в карпатських славних селах

Пам`ять святості не стерлась:

Плетуть мене у віночки,

Вішають під образочки,

Бо здоровий в мене дух,

Поміч від усіх недуг.

Городниця. До нас завітав гість, який виріс у полі.

Ось що він про себе розповідає.

Соняшник. На сонечко я схожий і сонечко люблю,

До сонця повертаю голівоньку свою.

Став стрункий, високий, в зелених шатах я,

І золотом убрана голівонька моя. (Соняшник.)

Мене привезли в Росію з Америки майже п`ятсот років тому. Індіанці назвали “квіткою сонця”, іспанці, італійці, французи – “обернений до сонця”. Росіяни звуть “подсолнух”, українці – соняшник.

Хто здогадався чому?

Інсценізація пісні: “Ходить гарбуз по городу”

Гра “Гарбузова каша”

Якщо на іменини

З овочевої родини

Запросити всіх підряд,

То й в здоров`ї буде лад.

Картопля. Ну тепер будемо жити всі в згоді!

Знаємо свою історію і собі ціну, тож один одного будемо шанувати.

Спотиканка: поля поле поливає, поля переполює.