О слово рідне! України слово!

(Сценарій свята мови)

1 учень. О слово рідне! України слово!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духи моноліт.

2 учень. О слово рідне! Мудру і прадавнє,

Ти вросло з могутньої землі!

Тебе валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось – ні!

3 учень. О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

Ведуча 1. Рідне слово... Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню!

В-2. Скільки в тобі материнської лагідності і доброти, мудрості земної, закладеної ще славними предками вільнолюбивими!

В-1. Що може бути дорожчим для людини як рідне слово.

Пісня “Рідна мова” (сл. Воробкевича, м. В.Підуфалого)

В- 1. Мова – то не просто слова, звуки. Це – голос народу. Втрата мови веде до зникнення самої нації. Тому наш народ протягом віків вів боротьбу за її збереження.

Учень 3. Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

Її як дух степів, гарячу,

І осліпити, й повести

На чорні торжища, незрячу...

Учень 4. Хотіли вирвати язик

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик

В’язнили, кидали за грати

Зродить калікою з калік

Тебе хотіли рідна мати.

Уч.-3. Ти все порубана була, ...

Але свій дух величного гідний

Як житнє зерно берегла.

Уч.-4. Ми ж діти – українського народу,

Що в древнім Києві життя нам дав колись

І в спадок передав співучу мову,

Не дай же друже, загубитись слову!

Не дай упасти радості і тихої журби.

Ведуча. “Ну щоб здавалося слова

Слова та голос більш нічого.

А серце б’ється ожива як їх почує.

Так писав великий син України Тарас Шевченко.

Уч. 1. Через які пройшло воно тортури?

І вистояло, і зламало мури,

Мільйони піднімало за собою,

Знаменом пломеніло серед бою.

Не як потік, а як гірська ріка

Вогненне слово Лесі і Франка,

І Мирного і Нечуєве слово!

Неопалиме слово Кобзаря,

І Коцюбинського співуча мова,

Як світ ясний, провісна зоря!

Ведуча. Саме письменники збагачували нашу рідну мову, дбали про її збереження, до нас сьогодні завітали добре вам відомі літературні герої, устами яких несли до народу наше рідне слово письменники. Назвати їх імені вам допоможуть розповіді героїв про себе. Будьте уважними та спостережливими.

(По черзі на сцену виходять літературні персонажі)

Сценка із оповідання “Грицева шкільна наука” І. Франка.

Сценка із казки “Фарбований Лис” І. Франка.

Виходять на сцену дві дівчини Леся Українка та її мами.

Леся. Мамо, іде вже зими

Снігом травицю вкриває

В гаю пташок вже немає...

Мамо чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?

Мама. Ні, не кожна.

Одне, бачиш пташина сивенька

Скаче швидко отам біля хати, -

Ще зосталась пташина маленька.

Леся. Чому же вона не втіка?

Нащо морозу Чека?

Мати: Не боїться морозу вона.

Жде що знову прилине весна:

Леся. Нащо ж співає? Чудна!

Краще б шукала зерна!

Мати. Спів пташині – потіха одна. –

Хоч голодна, веселенько.

Розважає пташине серденько.

Жде, що знову прилине весна.

Тішся, дитино, поки ще маленька.

То ж бо живеш навесні.

Ще твою дума літає легенька,

Ще твої мрії ясні.

(Виходять зі сцени)

Ведуча 1. Вони були завжди разом донька і мати, Лесі я Олена Пілка. Вони допомагали одна одній і в радості і в хвилини смутку.

Ведуча 2. 26 лютого 1871 року в сім’ї Петра Антоновича Косача (юриста) і відомої української письменниці Олени Пілки народилася донечка Лариса, якій пізніше судилося назватися Лесею Українкою.

Сценка із оповідання “Грицько” Б.Д. Грінченка.

Ведуча 2. А яка мелодійна наша мова. Тому так легко покладається на музику. Українська пісня... Хто не був зачарований нею. Вона натхненна безмежна шириною і красою образів. “Дзвенить піснями Україна”, - писав М.Гоголь. І справді пісні – самоцвіти лунають над широкими степами і сивими городами. То вони звучать, як стогін Дніпра – Славути, то як голос душі людської сповненої туги за рідним краєм і безмежної любові до матері-землі.

Учень 1. Народна після зоряно незгасно

Говорить в моєму серця повсякчас

Не пломенистим закликом, не гаслом,

А променем, що будить сівача.

Вона мене виводить на дорогу,

Вона мене просвітлює на віки,

Де радість і печаль мого народу

Вродилися в древа вічного гілки.

Учень 2. Вона – любов, вона – печаль і втіха,

Жива вода на виразки душі.

Поки живе – обереже від лиха

Понад стежками тихі спориші.

І я готова крізь чисті брами

Пройти і душу випалить дотла,

Лише в народна пісня не вмирала,

Щоб в молодих серцях вона жила.

Пісня “При долині кущ калини”

Читці 1. Рідна мова – звук бандури

Після солов’я

Тихий шепіт трав у лузі,

Клекіт журавля.

Ч-2. Рідна мова – гра сопілки,

Вітру свист у полі.

Роса чиста, що виливає

Яблука червоні.

Ч-3. Рідна мова – красна осінь

Щедра і багата.

Не раз була передчасно

Холодом розп’ята.

Ч-4. Рідна мова – плач матусі

На могилі сина,

Розколена при дорозі

Червона калина.

Ч-5. Рідна мова – шум джерельця,

Чистої води,

Корінь дерева старого

Що живить плоди.

Ч-6. Рідна мова – Дніпра хвилі,

Рідні водограї

Рідна мова вільним птахом

У небо злітає.

Ведуча. Рідна мова веде нас у чудовий світ мистецтва, літератури, лучних висловів. Та справжньою її окрасою є фразеологія – золоті злитки української мови. Серед суто народних фразеологізмів всім відомий вислів “піднести гарбуза”. От і героєві “Сватання на Гончарівці” довелося спробувати цю городину.

Сценка з п’єси “Сватання на Гончарівці” (Д-1. від слів Стецька:

“Та й патлата...” до кінця яви).

Ведуча. А ось цікаво дізнатися Стецьку, чи знаєш ти, хто написав “Сватання на Гончарівці?”

Стецько: Аякже, ім’я Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка знають усі.

Ведуча. Та це ж псевдонім відомого автора. А яке справжнє прізвище? Не знаєш? Тоді, можливо, наші юні знавці української літератури допоможуть.