Стецько. Так, так. Як я забув. От дурна голова. А що це так пахне? Піду подивлюся.

/Можливо пісня “ Із сиром пироги...” інсценівка пісні./

Ведуча 1. Українське слово, українська після... Ми почули вперше їх від матері, яка співала над нашою колискою. Ще з уст матусі долинули до нас перші слова сказані пізніше й нами. Тому з образом матері пов’язане усе найдорожче у нашій душі рідний дім, яблуні і вишні в цвіту, журлива річка, запашний луг – усе те, що зветься Батьківщина.

Ведуча 2. Людина має завжди пам’ятати звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову. Не можна бути байдужим до того, як ми користуємось мовою, як виражаємо свої думки, як цінуємо рідне слово. Один мудрець сказав: “Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна”. Тому, що її байдужість до мови пояснюється повною байдужістю до минулого, сучасного, майбутнього свого народу”.

Та бувають і у нас такі, яких засудив П.Газовий у гуморесці “Турок”.

Уч. читає гумореску П.Глазового “Турок”

Ведуча 1. Мова – то справжній океан. В 11-томному “Словнику української мови” зареєстровано понад 13 тис. слів. Та підрахувати геть усі слова навіть однієї мови – справа майже нездійсненна. Звичайна людина вживає в середньому до4 тис. слів. То ж хай ці слова будуть із справжньої народної мовної криниці. Чисті, красиві, образні. То ж бережімо її, плекаймо, шануймо.

Учень-читець: Вірш В.Барановича “Українці мої”.

Учень-читець: Плекаймо в серці кожне гроно,

Прозоре диво калинове,

Хай квітне, пломенить червоно

В сім’ї великій, вольній, новій.

Ведуча. У сьогодні до цього дару Божого, до мови, звертаємося з молитвою, написаною письменницею Катериною Мотрич.

Читець. “Молитва до мови”. К.Мотрич.

Ведуча. Ми вдячні вам, що завітали на наш вечір. Радіємо, що сьогодні у нашій залі не було байдужих. Сподіваємось, що на вечорі розкрились перед вами скарби рідної мови, викликали бажання зустрічатися з найдревнішим і наймудрішим порадником-книгою.

В. Бажаємо вам цікавих знахідок. Вітаємо всіх піснею “Мово моя материнська”.

Не шуми, веселий луже”.

Т. Любов Заставна

Уривок із “Зерна думок”

Дужі розкинувши крила,

В небі летить журавель.

Жайвір завзято співає,

Ллється струмочок пісень.

Може, про ниву родючу

Чи хліборобську сім’ю?

Може про рідну матусю

Чи про кохану свою?

Щоб не співалось у пісні

Повній по вінця добра,

Батьківську мову у небо

Пташка маленька зняла.

Як же моє рідне слово

На українській землі

Ломлять калинову мову,

Хочуть скупати в багні.

Як же то можна топтати

Ті колискові пісні,

Що споконвіку співали

Дітям малим матері?

Як же ту мову забути,

Що повела батька в світ?

Мальви яскраво-червоні

Біля вікон і воріт.

В тому, що маєш сьогодні,

Кожна крапля вини.

Ми ж є Шевченка правнуки

І Чорновола сини.

Тож піднесімо рідну мову,

Хай у веснянках цвіте,

Щедра, багата, як осінь,

В кожну оселю іде

В купелі буде дитячій

Буде вона в сивині,

Буде у спадок даватись

Так, як пташині пісні.

Буде багата держава

На нашій щедрій землі.

Щастя своє і добробут

Мусиш творити самі.

Боже великий на небі,

Сили і розуму дай,

Щоб ми могли відродитись

І відродити свій край!