Учениця. А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою незалежність, а саме у 1991 році. Тепер у нас є свої держава, воля, своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли і не хотіли слухати і чу-ти її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.

Учень. Бо й не змовкла в устах патріотів рідного сло-ва, звучала в народній пісні, бо люди берегли її як пер-лину, щоб колись заговорити нею на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна наша українська мова.

(Виконання пісні «Гоп, мої гречаники»).

1. Під припічком воду брала — гречаники

розчиняла.

Учинила у горшку та й не вдержу у мішку.

Приспів:

Гоп, мої гречаники, гоп, мої милі,

Учинила гречаники аж на три неділі. (Двічі)

Гречаники не вдалися, по всій хаті розлилися.

Не клади їх під плече, або юшка потече.

Приспів.

Приїхали паничі, гречаники у печі.

Приїхали капітани, гречаники похватали.

Приспів.

1-й учень.

Яка ж багата рідна мова!

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І нищити її не смій!

2-й учень.

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

3-й учень.

В ній стільки слів, що й не збагнути!

І приказок, і порівнянь.

А мову знаючи, здобути

Ти зможеш просто безліч знань.

4-й учень.

То ж мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить.

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить.

5-й учень.

Вона ж у нас така багата,

Така чарівна, як весна!

І нею можна все сказати,

І найрідніша нам вона.

(Слухання грамзапису К. Мотрин «Молитва до мови»).—

Мово! Пресвятая Богородице мого народу!

З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі й місяця народна.—

Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути зем-ному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.—

Мово! Велична молитво, у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!—

Мово наша! Звонкова кринице на середохресній до-розі нашої долі! Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така.

1-й учень.

Мово рідна, слово рідне!

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

2-й учень.

Як ту мову можна забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?

3-й учень.

От тому плекайте, діти,

Рідненькую мову

І учіться говорити

Своїм рідним словом.

4-й учень.

Доню, моя доню,

Синьоока зірко,

У житті буває

Солодко і гірко.

Як би не манили

Твої очі зваби,

Не посмій вчинити

Батьківщині зради.

5-й учень.

Не посмій забути

Маминої мови.

Нею квітне поле,

І гудуть діброви.

Можеш призабути,

Запах рути-м'яти,

Але рідну мову.

Мусиш пам'ятати.

6-й учень.

Можеш не впізнати

Голосу діброви,

Та не смій зректися

Маминої мови.

Бо як відречешся,

Кине тебе пісня,

Будеш ти без неї

Наче вишня пізня.

7-й учень.

Любіть свою мову й ніколи

її не забудьте в житті.

А хто свою мову забуде,

Той серце забуде своє.

8-й учень.

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот,

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

9-й учень.

Ну де ще є така чарівна пісня?

Серед яких на світі мов?

То серце від журби неначе стисне,

А то повіє радість і любов.

10-й учень.

Пісня українська!

Хто не був зачарований нею?

Вона натхненна, мелодійна,

Безмежна широтою і красою образів.

Пісні лунають над широкими ланами

І високими горами.

(Учень виконує на акордеоні українські народні пісні: «Ой, дівчино, шумить гай», «Ніч яка місячна»).

Вчитель. Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто не був з вас в українській хаті? Кругом вишив-ки, скатертини, серветки і рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник — невід'ємна частин-ка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і ви-шивають рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує йому рушник, як оберіг від лиха.

(Учні виконують «Пісню про рушник», сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди).

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

І водила мене у доля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

Хай на ньому; цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

1-й учень.

Ми дуже славим весь наш край

І любим Україну:

її лани, зелений гай,

В саду ясну калину.

Символами України завджи були хліб, рушник та кали-на.

2-й учень.

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

3-й учень.

У полі калина, у полі червона

Хорошенько цвіте.

Ой, роде наш красний, роде наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося,

Бо багато нас є.

4-й учень. Кожна пора року дарує свою красу: весна — ніжні білі квіти, осінь — червоні ягоди. Важко уявити сільське подвір'я, де б не ріс кущ калини. У канадців — клен, в росіян — берізка, а в нас верба і калина.

5-й учень.

Перша квіточка — наша родиночка,

Друга квіточка — рідна сторона.

Так говориться в пісні про калиновий цвіт. На луках і узліссі можна побачити цілі калинові гаї. Правду каже прислів'я: «Без верби і калини нема України».

6-й учень. В народі кажуть: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте». Часто матері колихали своїх маленьких діток, сидячи під калиною. А як потрібна була калина на весіллі! Коли випікали коровай, то прикрашали його калиною.

(Учні виконують пісню «На калині», сл. А.М'ястківського).

На калині мене матижолихала,

Щастя-долі в чистім полі виглядала.

Ой калинонько червона, не хилися,

Від землі ти сили-соку-наберися.

Ті літа давно минули, відлунали,

Як мене гілля високе колихало.

Знов калина коло млина розквітає,

Мого рідного синочка убавляє.

Виростай же,