вправ загальної і спеціальної розминки буде невисокий, якщо зміст основної частини уроку обмежується невеликою кіль-кістю вправ, технічно добре засвоєних і таких, що не відрізняються ані великою інтенсивністю, ані варіативністю (наприклад, коли основною впра-вою є тривалий біг помірної інтенсивності).
Якщо в урок включено декілька (дві-три) основних вправ, то кожній з них повинна передувати спеціальна розминка.
На тривалості розминки і співвідношенні її частин позначається післядія фізичної роботи, виконаної незадовго до початку уроку, рівень підготовленості учнів, температурні умови зовнішнього середовища тощо.
Починаючи з У-УІ класу, доцільно передбачити вільні хвилини для індивідуальної розминки, під час якої учні виконують рекомендовані вчи-телем і підібрані самостійно вправи, що сприяють кращій підготовці до розв'язання наступних завдань. Протягом уроку такі індивідуальні вправи за потреби можуть повторюватись учнями. Так формується атмосфера твор-чості і самостійності.
Засобами підготовчої частини уроку (не тільки розминки) є шикування і перешикування; різноманітні способи ходьби (звичайним, м'яким, гострим кроком, перекатом із п'ятки на пальці тощо); бігу, стрибків і підскоків; подо-лання перешкод; вправи на увагу; загальнорозвиваючі вправи без предметів, із предметами і на приладах (стінка, лава), у русі та на місці, в парах; танцюваль-ні вправи. Головними засобами спеціальної розминки є підготовчі та підвідні вправи, у процесі виконання яких відпрацьовується координаційні та інші сут-тєві особливості наступних основних дій (на точність рухів, швидкість реакції тощо). Тому вибір засобів спеціальної розминки більш обмежений, ніж у за-гальній розминці. Бажано, щоби підібрані для розминки вправи за найменших затрат часу забезпечували одночасне розв'язання декількох завдань.
Підготовча частина, що проводиться її рівним методом, теж повинна бути чітко спрямована на підготовку організму учнів до наступної роботи, підне-сення емоційного стану. Завдяки включенню в ігри та ігрові завдання цілеспрямованих рухових дій домагаються закріплення матеріалу і розвитку спритності.
Недопустиме неякісне, неохайне, неточне виконання вправ у підготовчій частині уроку, бо це призводить до повної втрати очікуваного ефекту. Тому безумовним правилом кожного вчителя повинен стати девіз: "Ні кроку впе-ред, поки не засвоєна попередня вправа".
Майже на кожному уроці використовується біг. На перших уроках (у по-чаткових класах) слід навчити дітей бігти в заданому темпі, змінюючи довжину і частоту кроків. Після засвоєння рівномірного бігу вивчається біг урозсип (урозтіч), індивідуально міняється темп, біг чергується з ходьбою.
У підготовчій частині повинні бути оптимально співвіднесені нові та відомі вправи. Усі вправи доцільно виконувати з різним темпом, ампліту-дою, силою, швидкістю.
Для виконання вправ використовуються різноманітні форми розташу-вання учнів у розімкнутому і зімкнутому строю, колі (двох, трьох), квадраті, трикутнику, дугами тощо.
Якщо прилади розставлені до початку уроку, учні займають місця довіль-но, але так, щоби було зручно виконувати вправи, бачити вчителя і не заважати товаришам.
Виконання вправ у підготовчій частині слід індивідуалізовувати за обсягом, інтенсивністю і характером виконання. Ходьба, елементарні загальнорозвиваючі вправи повинні виконуватись по-різному дівчатами і хлопчиками, починаючи вже з першого класу.
Заслуговують на увагу прийоми управління учнями під час виконання вправ. Вони повинні бути різноманітними. Учителі використовують підраху-нок, музику, оплески, барабан, самостійний підрахунок учнями (вголос і мовчки), завдання на результат, елементи змагань і т. ін. Для досягнення високого ефекту управління слід користуватись усіма способами, оскільки в різних ситуаціях вони будуть більш або менш доцільними.
На жаль, у практиці вчителі найчастіше використовують особистий під-рахунок, чим позбавляють себе можливості робити зауваження, виправляти помилки, підбадьорювати учня в ході виконання вправ, тобто виконувати свої вчительські функції. Крім цього, постійний підрахунок вчителя позбавляє учнів змоги реалізувати індивідуальні здібності. Це легко зрозуміти на при-кладі навіть такої простої вправи, як нахил уперед. Кожен учень (відповідно до рівня розвитку гнучкості) може виконати вправу з різною амплітудою, а отже, швидкістю, то ж якщо вчитель веде підрахунок, то, очевидно, він буде оптимальним для небагатьох. Це зовсім не означає, що від підрахунку треба
зовсім відмовитись. Він може принести користь під час розучування вправи, коли темп і ритм для всіх учнів однаковий, або під час удосконалення, коли підрахунок учителя стимулюватиме темп виконання вправи.
Час, виділений на цю частину уроку, повинен бути не меншим від об'єктивно необхідного для досягнення відповідної ефективності в конкретній ситуації. Тому тривалість розминки як основного елемента підготовчої частини позначиться на її тривалості загалом. Розминка залежить від зовнішніх умов, фізичного та емоційного стану учня, а також часу, необхідного для розгортан-ня відповідних функцій організму. Тому треба знати: для посилення дихання і кровообігу необхідно не менше 3-5 хв і стільки ж для налагодження терморе-гуляції. Наприклад, перед заняттям на витривалість розминка триватиме не менше цього часу, а на підготовчу частину відводять приблизно від 6 до 12 хв.