Реферат

з педагогіки:

„Функції навчання”

План.

Вступ

Функції процесу навчання

Структура процесу навчання

Висновок

Список літератури

Вступ.

Поняття «процес навчання» відноситься до початкових в педагогічній науці, його визначення складно і суперечливо. Багато років в педагогіці воно визначається як двосторонній процес - процес викладання і навчання.

В творах стародавніх і середньовічних мислителів під поняттями «навчання», «процес навчання» розуміється головним чином викладання. На початку нашого століття в поняття навчання стали включати вже два складових цього процесу компонента – викладання і навчання. Викладання розуміється як діяльність вчителів по організації засвоєння учбового матеріалу, а навчання – як діяльність тих, хто вчиться по засвоєнню пропонованих їм знань. Дещо пізніше в понятті навчання знайшли віддзеркалення і управляюча діяльність вчителя по формуванню у способів пізнавальної діяльності, що вчаться, і спільна діяльність вчителя і що вчаться.

В даній роботі розглядаються такі поняття, як ведучі функції процесу навчання і структура процесу навчання. В першому питанні розкривається значення наступних функцій процесу навчання:

повчальна;

виховна;

розвиваюча;

профорієнтація.

Друге питання оповідає про структуру процесу навчання, що включає наступні елементи:

навчання як процес;

мета навчання;

зміст навчання;

механізми повчального пізнання;

вчитель як визначальний початок процесу навчання і інші.

1. Функції процесу навчання.

Навчання як суспільне явище є цілеспрямована, організована, систематична передача старшим і засвоєння молодшим поколінням досвіду суспільних відносин, суспільної свідомості, культури продуктивної праці, знань про активне перетворення і охорону навколишнього середовища. Воно забезпечує спадкоємність поколінь, повноцінне функціонування суспільства і відповідний рівень розвитку особи. В цьому полягає його об’єктивне призначення в суспільстві.

Навчання складається з двох нерозривний зв’язаних явищ: викладання дорослих і учбової трудової діяльності, іменованої навчанням дітей. Викладання є спеціальна діяльність дорослих, направлена на передачу дітям суми знань, умінь і навиків і виховання їх в процесі навчання. Навчання – спеціально організована, активна самостійна пізнавальна, трудова і естетична діяльність дітей, направлена на освоєння знань, умінь і навиків, розвиток психічних процесів і здібностей.

Соціальне, педагогічне, психологічне єство навчання якнайповніші і яскраво виявляється в його практично доцільних функціях. Серед них найістотніша – освітня функція. Основне значення освітньої функції полягає в озброєнні що вчаться системою наукових знань, умінь, навиків і її використовування на практиці.

Наукові знання включають факти, поняття, закони, закономірності, теорії, узагальнену картину миру. Відповідно до освітньої функції вони повинні стати надбанням особи, увійти до структури її досвіду. Якнайповніші реалізація цієї функції повинна забезпечити повноту, систематичність і усвідомленість знань, їх міцність і дієвість. Це вимагає такої організації процесу навчання, щоб із змісту учбового предмету, що відображає відповідну область наукового знання, не випадали елементи, важливої для розуміння основних ідей і істотних причинно – слідчих зв’язків, щоб в загальній системі знань не утворювалися незаповнені пустки. Знання повинні особливим чином упорядковуватися, придбаваючи все велику стрункість і логічну співпідлеглість, щоб нове знання витікало з раніше засвоєного і прокладало шлях до освоєння подальшого.

Кінцевим результатом реалізації освітньої функції є дієвість знань, що виражається в свідомому операція ними, в здатності мобілізувати колишні знання для отримання нових, а також сформованість найважливіших як спеціальних (по предмету), так і загальний учбових умінь і навиків.

Уміння як уміла дія прямує чітко усвідомлюваною метою, а в основі навику, тобто автоматизованої дії, лежить система зв’язків, що зміцнилися. Уміння утворюються в результаті вправ, які варіюють умови учбової діяльності і передбачають її поступове ускладнення. Для вироблення навиків необхідні багатократні вправи в одні і тих же умовах.

Здійснення освітньої функції нерозривний пов’язано з формуванням навиків роботи з книгою, довідковою літературою, бібліографічним апаратом, організації самостійної роботи, конспектування і ін.

Виховна функція. Виховуючий характер навчання – закономірність, що виразно виявляється, діючий непорушно в будь-які епохи і в будь-яких умовах. Виховна функція органічно витікає з самого змісту, форм і методів навчання, але разом з тим вона здійснюється і за допомогою спеціальної організації спілкування вчителя з учнями. Об’єктивно навчання не може не виховувати певних поглядів, переконань, відносин, якостей особи. Формування особи взагалі неможливе без засвоєння системи етичних і інших понять, норм і вимог.

Навчання виховує завжди, але не автоматично і не завжди в потрібному напрямі. Тому реалізація виховуючої функції вимагає при організації учбового предмету, відборі змісту, виборі форм і методів виходити із задач виховання, що правильно зрозуміли, на тому або іншому етапі розвитку суспільства. Найважливішим аспектом здійснення виховуючої функції навчання є формування мотивів учбової діяльності, спочатку визначаючих її успішність.

Розвиваюча функція. Так само як виховуюча функція, розвиваючий характер навчання об’єктивно витікає з самої природи цього соціального процесу. Правильно поставлене навчання завжди розвиває, проте розвиваюча функція здійснюється більш ефективно при спеціальній спрямованості взаємодії вчителів і що вчаться на всебічний розвиток особи. Ця спеціальна спрямованість навчання на розвиток особи учня отримала закріплення в терміні «розвиваюче навчання». В контексті традиційних підходів до організації навчання здійснення розвиваючої функції, як правило, зводиться до розвитку мови і мислення, оскільки саме розвиток вербальних процесів наочніше, ніж інші виражає загальний розвиток учня. Проте це звужуюче розвиваючу функцію розуміння спрямованості навчання випустило з уваги, що і мова, і пов’язане з нею мислення ефективно розвиваються при відповідному розвитку сенсорної, емоційно-вольової, рухової і мотиваційно-споживацької сфер особи. Таким чином, розвиваючий характер навчання припускає орієнтацію на розвиток особи як цілісної психічної системи.

Починаючи з 60-х р. в педагогічній науці розробляються різні підходи до побудови розвиваючого навчання. Л. В. Занков обґрунтував сукупність принципів розвитку мислення в процесі навчання: збільшення питомої ваги теоретичного