2) учитель показує декілька ілюстрацій і пропонує дітям прочитати ті частини твору, які відповідаються за змістом поданих ілюстрацій. Тут можемо використати малюнки, які є до творів у підручниках;

3) передати у малюнках (власних) частини твору. Щоб обмежити кількість малюнків наперед встановлюємо кількість частин, підбираємо пункти плану.

Коли учні навчились складати план, добирати заголовки до малюнків, то продовжуємо цю роботу, виділяючи окремі частини так, як поділив їх автор (іде мова про ті оповідання, які складаються з деяких частин). Якщо оповідання на частини не поділене, то вчимо дітей називати вступну частину, основну і заключну.

Вимоги до плану:

1) усі його пункти повинні передавати логіку подій;

2) мають бути спрямовані на розкриття головної думки

Звертаємо увагу дітей, що у плані можуть бути і питальні і розповідні речення, що пункт плану може бути речення з підмета і присудка, а також привчаємо дітей підбирати для пунктів плану речення з текстів, або частину цих речень.

6) Переказ прочитаного. Уся попередня робота спрямована на те, щоб учні могли передати і сприйняти зміст тексту. Підготовка до переказу має велике значення. Саме переказування відіграє певну роль у розвитку школярів.

1) Переказ має освітнє і виховне значення.

Якщо учень успішно засвоїв усі терміни і поняття, які є у творі, значить він оволодів змістом твору, може висловлювати своє ставлення до описуваного, а також через свою дитячу уяву подати опис зображуваного предмета;

2) Переказ має надзвичайно велике значення у розвитку мовлення дітей. Якщо дитина переказує твір, то вчитель слідкує за тим, щоб було мовлення граматично правильне, логічно послідовним, щоб були грамотно і виразно дібрані слова для побудови речення.

3) При переказуванні учнями твору учитель має можливість прослідковувати як діти володіють такими якостями мовлення як жвавість, виразність, правильне інтонування речення. Існують такі види переказу:

а) дослівний;

б) стислий або короткий;

в) близький до тексту;

г) творчий.

Кожний вид переказування відіграє певну роль у вираженні змісту твору.

Дослівне переказування дещо нагадує заучування напам’ять. Коли учеть так переказує, то вчитель має змогу переконатися, що він запам’ятав текст. Це найпростіший вид.

Близький до тексту переказ важчий порівняно з попереднім, бо дитина самостійно має будувати речення, беручи з тексту окремі вирази. Короткий переказ вимагає виділення найбільш значущих для розуміння змісту частин. Він привчає виділяти головне у тексті. Таке коротке переказування передує творчому переказуванню. Є різні види творчого переказу:

1) розповідь від 1, 2, 3 особи;

2) описати якийсь предмет (додатково);

3) продовжити розповідь;

4) при переказуванні розказувати про автора твору.

Не на всіх уроках обов’язковий переказ, не переказувати віршованих та коротких прозових творів.

Узагальнююча бесіда. Узагальнююча бесіда спрямована на виявлення ідеї та задуму твору. Її не треба затягувати. Вона має складатися з декількох питань. Є півні особливості бесіди у відповідності до жанру твору. Наприклад: байка – бесіда будується за мораллю, ліричний твір – після аналізу художніх засобів визначається задум автора.

Працюючи над оповіданням і казкою ставимо питання на виявлення ідеї твору, а також 2 – 3 питання за змістами твору та враженнями від прочитаного. Якогось шаблону у проведенні бесіди немає. Як її провести, які і скільки питань поставити підкажуть нам попередні етапи роботи над твором. Важливу роль у підсумку відіграє завершальне слово вчителя.

7. Особливості вивчення творів різних жанрів на уроках читання

а) Методика опрацювання оповідань

Оповідання – це невеликий художній твір. Художній тому, що в ньому дається словесний малюнок подій, пов’язаних з життям і діяльністю людей, або словесно малюється природа. Словесне змальовування виявляється у ому, що в оповіданні читач знаходить опис зовнішності героя, його поведінки. Завдяки цьому створюється загальне уявлення про діючу особу. У художньому творі справді художньо змальовано картини. Навколишня природа наділяється такими рисами, які властиві людині. Оповідання поділяються на:

1) оповідання, в яких діють люди;

2) оповідання про природу і діяльність у ній людей.

1) при початковому ознайомленні з твором варто читати самому вчителеві, 2) – можна доручити учням.

Твори насичені драматичними подіями краще сприймаються в голосному прочитуванні.

Оповідання про природу, які не мають виразного емоційного змісту можна давати для мовчазного первісного читання. Вивчені раніше твори порівнюються, спираються вже на вивчене і засвоєне.

б) Особливості роботи над казкою

Казка відома дітям з дошкільних років. Її привабливість – у сюжетності, таємничості, фантастичності. Від дітей не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлюють його змісту, хоч запам’ятовують формулювання. У початкових класах мова йде лише про набуття загального уявлення про казку і її відмінності від інших творів.

Текст багатьох казок піддається прочитуванні в особах.

Казка – це розповідь про якусь незвичайну подію. В її основі – видумка, фантазія.

Завдання вчителя – всіляко заохочувати учнів до написання казок. Створення казок засіб розумового і естетичного розвитку дітей.

Казкову ситуацію вони сприймають як гру. Немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет видуманий. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях.

З часом вчитель назве дітям ознаки казки: народні і авторські. На 3 році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Учні без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок – повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх, автор казки досягає послідовного розгортання подій. З повтором пов’язана поява нових обставин або нових дійових осіб казки.

Повтор епізодів визначає структуру казки. Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній – результат усього здійсненого