Соціальна психологія; Психологія особистості; Історія психології; Психодіагностика; Експериментальна психологія; Психофізіологія та ін. | Знання про предмет психології (психіку), закони й закономірності її розвитку і формування; навички експериментальної (дослідницької) роботи
2 | Методологія практичної психології | Основи практичної психології: Індивідуальне і групове консультування; Методи психотерапії і психокорекції; Методи і напрями надання психологічної допомоги; Основи соціальної роботи; Психодіагностика у практичній психології; Психологічна деонтологія; Практична психологія системи освіти; Політична психологія; Психологія реклами і РК; Психологія спорту і т. ін. | "Психологічний світогляд"; Уявлення про людину-як про індивідуальність; Знання про методи та напрями практичної психології; Професійне самовизначення.
3 | Методики і технології практичної психології | Технології професійної діяльності у вибраному напрямі практичної психології: Корекція девіантної поведінки у підлітків; Формування готовності до навчання у школі; Політичний маркетинг; Консультативна робота з подружжям; Психологічне забезпечення професійного відбору в органи МВС, і т. ін. | Володіння техніками професійної діяльності в обраному напрямі практичної психології; Навички саморегуляції і психогігієни практичного психолога.
У підході, що пропонується, збережено пріоритет фундаментальних наукових знань і ґрунтовної науково-експериментальної підготовки студентів. Разом із цим, передбачається можливість поглибленого професійного самовизначення і формування особистості професіонала. Створюється можливість для спеціалізації у конкретному напрямі практичної психології.
Г8
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАГОГІЧНОГО КЕРІВНИЦТВА НАВЧАЛЬНОЮ І НАВЧАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЮ
ДІЯЛЬНІСТЮ СТУДЕНТІВ.
2.1. Методика організації та управління навчальною та навчально-професійною діяльністю студентів.
Розкриваючи зміст даного питання варто, на нашу думку зупинитися на найбільш традиційних і загальновживаних формах організації та управління навчальною та навчально-професійною діяльністю студентів. Серед найпоширеніших форм організації навчання у вищих навчальних закладах ми виділяємо лекційну форму навчання.
У вузівському навчанні в умовах стаціонару лекція є основною формою навчальних занять. Чому лекції у вузі надається таке значення? Тому що в умовах більшого^ ніж у школі, демократизму вузівського навчдння, коли студент здобуває знання головним чином у творчому пошуку, вибираючи стиль і форму самостійної роботи з науковою літературою, лекція допомагає йому вибрати правильний, найбільш раціональний шлях у своєму самостійному навчанні. Звідси випливають і її функції [1].
Основні функції лекції:
1. Інформаційна. Лекція інформує студента про досягнення науки, про основні положення навчальної дисципліни, розкриває особливості кожної конкретної теми чи знайомить з окремою проблемою.
Лектор інформує своїх слухачів не просто об'єктивно і сухо, а емоційно, зацікавлено, з почуттям причетності до конкретизації, збагаченню теорії, що викладається, навіть до її походження, якщо лектор як учений доклав значних зусиль до її розробки. Тому наукову інформацію, що повідомляється в лекції, не можна розглядати як просто "доведення" до аудиторії якихось даних. Лекція для студента -це джерело адаптованої до їхнього сприйняття наукової інформації
19
Орієнтуюча - лекція орієнтує в науковій літературі, але не тільки і не
стільки посиланням на книги і на їхніх авторів, а показом генезису
теорій, ідей. Список літератури, що рекомендується лектором, теж
відноситься до орієнтуючої функції лекції.
Пояснююча. Це насамперед відноситься до основних наукових понять,
що складають стрижень теми, що викладається, теорії чи гіпотези.
Роз'ясняючи і пояснюючи квінтесенцію теорії, необхідно домагатися
адекватного розуміння студентами наукового змісту понять.
Переконуюча. Вона здійснюється насамперед через доказовість
тверджень лектора. Проголошення навіть найбільш очевидних істин з
підкресленням їх "потреби", "важливості" у кращому випадку
запам'ятовується чи береться студентами на віру з вуст авторитетної
для них людини - лектора, фахівця в даній науці. Студенти вірять
сказаному, але це ще не означає, що вони переконуються. Щоб
переконати, треба довести, аргументувати. ,
Психологічного зараження - крім повідомлення важливої і потрібний
для студентів наукової інформації, лекція повинна "заразити"
студентів ідеями, зацікавити їх настільки, щоб надихнути на серйозне і
заглиблене заняття даною наукою. Мовиться про те, що лекція
повинна бути цікавою і захоплюючою. Це аж ніяк не означає, що вона
обов'язково буде розважальною, хоча не виключає гумор, жарт.
Найцінніше, чим може зацікавити лекція, - це глибина думки, що
розкриває таємниці наукових ідей, що дотепер не були слухачам
відомі, але, як з'ясувалося, вони їм дуже потрібні.
З розглянутих вище функцій лекції очевидним є те, на що вони спрямовані: інформаційна функція слугує загальним орієнтуванням у наукових проблемах і націлює студента на самостійне вивчення літератури. Орієнтуюча функція - це більш детальне орієнтування в конкретній проблемі й у науковій літературі, що її стосується, а також ознайомлення з авторами теорій, ученими-психологами. Роз'яснюючи функція лекції робить складні
2Х)
для студента наукові положення зрозумілими і доступними для засвоєння. Переконуюча функція перетворює знання у власні переконання студента. А що стосується функції зараження, то вона покликана робити будь-яку лекцію цікавої і захоплюючою, щоб викликаний інтерес до психології надихнув студента на подальше її вивчення.
Однак, очевидним залишається той факт, що лекція, навіть найкраще побудована, не в змозі самотужки вирішити усі проблеми навчального і навчально-професійного розвитку майбутніх психологів.
Окрім лекції виділяють ще практичні, семінарські і лабораторні форми організації навчальних занять [1].
Усі названі форми навчальних занять, власне кажучи, є практичними і можуть бути об'єднані під загальною назвою "групові заняття", тому що на них моделюються й обговорюються практичні ситуації, що зустрічаються в діяльності будь-якого професіонала. Якщо це навіть теоретична діяльність наукового дослідника (ученого, аспіранта чи студента), то і вона чар від часу може мати перед собою задачу суто практичну і вирішувати її можна звичайними засобами. У
