Зрілість – найбільш тривалий період онтогенезу, який характеризується тенденцією до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуальних і фі-зичних здібностей особистості. Хронологічні межі цього періоду досить умовні й визначаються моментом завершення юності та початком періоду старіння. У психології вивчення зрілості представлене дослідженнями динаміки інтелектуа-льних і творчих здібностей, зміни провідних мотивів та інтересів, пошуком за-кономірностей розвитку особистості; вивченням психологічних аспектів таких подій зрілого віку, як укладання шлюбу, проблем сімейних стосунків, розлу-чень, батьківських функцій. Ступінь зрілості – це багатомірний стан людини, який реально показує, наскільки вона відбулася як член суспільства, як профе-сіонал-діяч, як бідна чи багата за своїми зв’язками з навколишньою дійсністю особистість, як сім’янин чи «невиправний ловелас» і т.ін. Ступінь зрілості не є статичною: вона відрізняється більшою чи мен-шою варіативністю і мінливістю.

Кожна людина протягом життя неминуче зіштовхується з трьома глобаль-ними проблемами: робота, дружба і кохання. У відповідності зі способами їх вирішення і принципом двомірної системи, де один вимір представлений «соці-альним інтересом», а інший – «ступенем активності», А.Адлер запропонував класифікацію типів особистості – керуючий, беручий, уникаючий і соціально-корисний типи, – з яких тільки останній є втіленням зрілості особистості.

Г.Олпорт припускав, що дозрівання людини – це безперервний процес становлення, який триває все життя [2]. Він бачив якісну різницю між зрілою та незрілою чи невротичною особистістю. Поведінка зрілих суб’єктів функціона-льно автономна і мотивована усвідомленими процесами. Поведінка незрілих осіб, навпаки, спрямовується неусвідомленими мотивами, які витікають із пере-живань дитинства. Г.Олпорт вважав, що психологічно зріла людина характери-зується такими рисами: 1) широкі межі «Я» (активність, включення у різні від-носини, різноманітні погляди й інтереси); 2) здатність до дружньої інтимності та співчуття; 3) емоційна стабільність і самоприйняття (зріла особистість має позитивну думку про себе, іронічно ставиться до своїх недоліків, контролює власні емоції); 4) реалістичне сприйняття, досвід і рівень домагань (людина сприймає світ таким, яким він є, формує реальний своїм можливостям і здібнос-тям рівень домагань); 5) здібність до самопізнання і почуття гумору (зріла осо-бистість має чіткі уявлення про власні недоліки і позитивні риси, є само об’єк-тивною); 6) цілісна життєва філософія (система цінностей, життєві цілі, які роб-лять життя значущим) [1,с.124]

Г.Олпорт розробив концепцію функціональної автономії особистості, яка ґрунтується на положенні, що поведінка дорослої людини зумовлена автоном-ними мотивами. Власна функціональна автономія індивіда належить до сфери його інтересів, цінностей, настанов, намірів, системи мотивів, прагнень до по-стійного особистісного зростання, досягнення вищого ступеня зрілості. У цьо-му процесі розвивається самодостатня людина, яка від постійного власного роз-витку, затрачених зусиль не чекає винагороди. Такий розвиток особистості не є простим підтримуванням власного існування в боротьбі з навколишнім середо-вищем. Це постійне прагнення до цілей і цінностей, сприйняття цього світу че-рез ці цінності, розвиток відповідальності за власне життя [1,с.125].

А.Маслоу у своїх роботах визначив загальні характеристики людей, що самоактуалізувалися (зрілих людей, які змогли реалізувати свій потенціал, та-лант, здібності): добре психологічне здоров’я, задоволені базові потреби, віра у своє покликання, у справу, якою займаються. Вони роблять свою справу заради вищих кінцевих цінностей, зара-ди принципів, які мають цінність самі по собі. Вони захищають і люблять ці цінності, які не є для них порожньою абстракцією [1,с.128].

Латвійські психологи А.Карпова та І.Плотнієкс описують такі критерії, «зрілої особистості»: активність, розвинута моральна самосвідомість і людя-ність у соціальних стосунках, творчий підхід до організації життєдіяльності; са-мостійність, здатність до саморегуляції, компетентність у виборі видів діяль-ності у відповідності з сучасною ситуацією [3].

Резюмуючи розглянуті вище емпіричні дані та науково-теоретичні уявле-ння про «зрілу особистість», зведемо їх у таблицю (див. табл.1) у відповідності з емоційним, когнітивним та поведінковим компонентами «Я-образу».

Таблиця 1

Позитивні психологічні характеристики у змісті особистості «повноцінно функціонуючої» людини

Компоненти | Позитивні психологічні характеристики

Емоційний | хороший настрій; відчуття задоволеності, спокою; відкритість переживанню

Когнітивний | відчуття постійності, повноти, цілісності; усвідомлення своєї кори-сності, матеріальної забезпеченості; можливості отримання підтри-мки у важку хвилину; того, що ти відповідаєш роботі, яку вико-нуєш; свого статусу та особистості ідентичності; можливості мати розваги та отримувати задоволення; наявність дальніх перспектив і життєвих цілей; «організмічна довіра»; «емпірична свобода»; роз-винута моральна самосвідомість

Поведінковий |

активність; екзистенційний образ життя; творчий підхід до органі-зації життєдіяльності; широке коло соціальних зв’язків; перебуван-ня у шлюбі чи близьких взаємостосунках з іншими людьми; людяні та довірливі стосунки з іншими людьми; самостійність; здатність до саморегуляції; компетентність в організації своєї діяльності та виборі її видів; уміння організовувати свій час; спільна діяльність, яка розподіляється з іншими людьми

Людина проходить ступінь зрілості коли її індивідні, особистісні, суб’єкт-но-діяльнісні та неповторно-індивідуальні макрохарактеристики осягаються і розвиваються в єдності. Вони виявляються і напрацьовуються акмеологією у ході здійснення нею взаємозалежних дослідницьких і розвиваючих функцій. Послідовна опора на них дозволила установити, що фізична і психічна зрілість людини, яка знаходить вираження в сформованості інтелекту, почуттів, волі, це її особистісна зрілість, яка залежить від них та головним чином виявляється у відносинах. Зрілість людини як суб’єкта праці і життя, виявляється насамперед у здібностях, у її самобутній індивідуальності. Разом з тим, виявляється, що не відбувається одночасного досягнення ступені зрілості людини як індивіда, осо-бистості, суб’єкта діяльності та як індивідуальності. Пульсування розвитку най-частіше різночасове в цих якостях. Час виходу на рівень «акме» людини у всіх його макро- вимірах дуже часто не збігається (можна говорити лише про від-носний