ІУ. Дошкільна освіта

Україні, національній освіті потрібні ідеї, які інтелектуалізували б, олюднювали, ... яке визнає освіченість, вихованість, культуру найвищою цінністю, ...
zt-rada.gov.ua/english/departpage.php?pageid=211 - 54k - -

Вища освіта в Україні: європейський вибір, культурологічні парадигми

Іван НАЙДЬОНОВ,
кандидат педагогічних наук, професор МАУП

Можна погодитися, що проблеми вищої освіти у контексті культурології, культурологічних знань існують в Європі приблизно з ХІІ ст., коли поряд із традиційними церковними школами створюються інші — відкриті школи для пред-ставників різних верств та різного віку. Школа-ми нового типу були перші європейські універ-ситети. Вони позначили новий етап у культур-ному розвитку європейських держав. Уже тоді, а особливо в епоху Просвітництва, поняття «культурний» і «безкультурний» розуміють і як «освічений», «неосвічений». Критерієм культу-ри особистості, її інтелігентності є причетність людини до духовних цінностей, знань про за-кономірності процесів життєдіяльності.

У ХVІІІ ст. після наукового обґрунтування поняття «культура» науковці значну увагу приділяють дослідженням її категоріально-го апарату. Чільне місце в наукових дослідженнях посідає визна-чення культурологічної суті освіти, її взаємозв'язку з іншими ка-тегоріями культури. Процес розвитку культурологічних знань відбувається спільно з когнітивним процесом герменевтики, в ланцюзі культура-освіта, і розкривається через змістовий аспект культурних цінностей, функцій названих понять. Загальна рет-роспективна схема взаємозв'язку і взаємозалежності понять культура-освіта на рівні функцій може бути

Генезис освіти свідчить про її інтеграційно-інтернаціональний ха-рактер. Науковці тривалий час досліджують проблему поєднання на-ціональних систем освіти Європи. Нині ці зусилля мають успіх. Бо-лонська Декларація, Лісабонська, Празька та Берлінська домовленос-ті на рівні урядів країн ЄС започаткували серії реформ, потрібних для збільшення сумісництва, зіставлення та конкурентоспроможності ви-щої освіти різних країн Європи. Йдеться про:

· процес розпізнавання однієї освітньої системи іншою у Європей-ському просторі;

· поєднання історичного та теоретико-логічного в організаційній системі освіти країн Європи;

· способи впровадження на Європейському просторі академічної мобільності;

· принципи організаційної та змістової техно-логії залікових одиниць Європейського освітян-ського простору;

· єдина технологія процесу вузівського навчан-ня; євродиплом, додаток до диплому тощо.

На теренах Європейського освітянського прос-тору перші спроби наукового порівняння навчаль-них технологій різних держав були зроблені в ХІХ ст. після публікацій досліджень Антуана Жюльє-на Паризького. Хоча ще в епоху Середньовіччя ві-домі вчені Боецій, Кассіодор, Ісидор Севільський зробили епохальний внесок в організаційну тех-нологію багатоступеневої освіти: тривіум-квадривіум — медицина-правотеологія. Саме такий по-рядок освіти практикувався у середньовічних єв-ропейських університетах. Уже в ХVІ ст. в Європі працювали 65 університетів, в яких студенти здо-бували освіту на рівні «бакалавр», «магістр». В Україні за такою системою діяли Львівський уні-верситет (1661 р.) і Києво-Могилянська академія (1701 р.).

Загальні основи теорії та практики Європей-ської вищої освіти були науково обґрунтовані в працях Я. А. Коменського, Джона Локка, Й. Г. Пес-толоцці, А. Дістерверга та інших.

Ідею міжнародного освітянського простору ефективно підтримували українські науковці М. Грушевський, М. Драгоманов, К. Ушинський та ін-ші. Наприкінці ХІХ ст. відбуваються міжнародні освітянські виставки, видаються журнали, на сторінках яких аналізуються теорія та практика ви-щих навчальних закладів, здійснюється пошук ефективної освітянської системи. Проте у мину-лому столітті цей процес не набув потрібного роз-витку.

Реформування освіти в США, Великобританії, Франції й інших країнах змусили урядово-осві-тянські структури зважати на світовий досвід. У 1984 — 1988 роках були започатковані реформи середньої загальноосвітньої школи. З'являються наукові праці про вищу освіту, порівняльні аспек-ти її системи, змістових компонентів. Науковці М. А. Соколова, Є. Н. Кузьміна, М. А. Родіонов науково обґрунтовують процес вивчення спеці-альної дисципліни «Порівняльна педагогіка». Одеський педагог І. І. Кобиляцький — автор пер-шого підручника з педагогіки вищої школи (1978).

Ідеї міжнародного досвіду здобуття молоддю вищої освіти відображені в державних законодав-чих та нормативних документах кінця ХХ — по-чатку ХХІ ст.: Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту»; Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття); положення Ка-бінету Міністрів України «Про освітньо-кваліфі-каційні рівні (ступеневу освіту)», зразковий Ста-тут вищого навчального закладу тощо. Зазначені в документах проблеми інтеріоризації освіти ста-ють предметом дискусії на наукових конференці-ях, академічних читаннях, кафедрах, у студент-ських аудиторіях. Дефініція, змістовий аспект технології системи вищої освіти зарубіжних країн у контексті інтеріоризації розкривають на сторін-ках газет, журналів, навчальних посібників нау-ковці А. Алексюк, М. Головатий, М. Дробноход, М. Євтух, К. Корсак, В. Кремень, В. Яблонський та інші.

Останнє десятиліття минулого століття харак-теризувалось інтенсивним формуванням осві-тянського плюралізму в організаційній техноло-гії підготовки спеціалістів за освітньо-кваліфіка-ційними рівнями та багатогалузевими спеціаль-ностями і спеціалізаціями. У цей період на при-ватній основі створюються нетрадиційні вищі навчальні заклади: Міжрегіональна Академія уп-равління персоналом (МАУП); Європейський університет (ЄУФІМБ); Київський університет туризму, економіки і права; Київський інститут ринкових відносин та підприємництва; Інститут економіки та права «КРОК» та інші. У держав-них вузах (КНУ імені Т. Г. Шевченка, КПУ, КНЕУ й інших) формуються інноваційні фа-культети, інститути.

Новостворені вищі навчальні заклади, факуль-тети визначають диспозиційні ідеї свого інтенціонального розвитку.

По-перше, нетрадиційний підхід