що хотіли стати психологами, до захисту диплому дійшло лише 18. Поцікавившись, я дізнався, що це типова “норма” в Німеччині: в будь-якому ВНЗ з будь-якої спеціальності диплом одержує 1 з 5 студентів, що починали навчання. І що цікаво – німецькі студенти вивчають вдвічі менше дисциплін, ніж наші. Моєму здивуванню дивувались німецькі колеги, адже це природно, що не кожна людина здатна одержати справжню вищу освіту. Наші “досягнення” криються саме в тому, як організовується навчальний процес і які вимоги ставляться при цьому викладачу і студенту. Сумлінне відношення до праці передбачає відповідну організацію навчання, відповідні форми його здійснення.
Наші навчальні плани нараховують біля 80 навчальних дисциплін, які в обсязі 10 – 12 вивчаються одночасно щосеместрово. Одночасне викладання такої кількості дисциплін при відсутності поточного контролю їх вивчення не сприяє систематичній роботі студентів, розпилює увагу, знецінює мотивацію та відповідальність. Відкладена до сесії необхідність складати заліки та іспити (навіть з навчальних курсів обсягом 18 годин!) при відсутності модульного контролю Модуль – блок проблемно структурованих питань навчального курсу (дисципліни), що виділяється для оціночного контролю знань студента протягом семестру. не тільки формує у студентів байдуже ставлення до занять і їх відвідування, але й викладачам не дає можливості дидактичного та виховного впливу на активне і повноцінне засвоєння курсів студентами.
В західних університетах протягом року вивчається 3 – 4 базові дисципліни, що мають велику кількість кредитів (15 – 18). В наших університетах, де базові дисципліни складають 30%, їх засвоєння контролюється не більше двох разів на рік – в кінці семестру. Форма і час контролю не відрізняється від інших 70% навчальних курсів за обсягом від 18 до 72 годин. Здоровий глузд підказує, що успішність студентів за кредитами можна адекватно оцінювати, економлячи при цьому час на проведенні семестрової екзаменаційної сесії, тобто за результатами засвоєння курсових модулів, написаних рефератів, доповідей та інших контрольних робіт. Сесія ж може використовуватись студентом як право претендувати на вищу оцінку через складання комплексного підсумкового іспиту. Саме така практика існує в західних ВНЗ. Звісно, в різних закладах форми оцінювання не завжди однакові, але вони завжди адекватні.
Ось типовий приклад оцінювання успішності засвоєння навчального курсу в західному університеті. На початку семестру студент одержує план вивчення курсу, в якому вже передбачено поетапний контроль його засвоєння. Протягом семестру студент складає два поточні іспити і один підсумковий в кінці курсу. Окрім того, оцінюється робота студента на заняттях і окремо – його присутність. Протягом курсу він виконує 1 – 2 науково-дослідні роботи або курсову роботу. Такі вимоги не передбачають виключень, їх виконання документально фіксується, підсумкова оцінка завжди заслужена. Тривала хвороба, чи інші поважні причини, на які посилаються часто наші студенти, домагаючись послаблення вимог, до уваги просто не беруться. Студент має право на складання іспиту лише повністю виконавши навчальний план. Виконавши навчальний план за певною дисципліною, він може скласти іспит у будь-якому семестрі.
В Європейських університетах самостійна робота є основною формою занять студента. На 1 – 2 курсах вона займає, як правило, вдвічі більше часу, ніж аудиторна. На 3 – 4 курсі співвідношення аудиторних і самостійних годин роботи уже сягає 1:4. Фактично самостійна робота – це вся навчальна робота студента, крім 2 – 3 щоденних аудиторних занять по 50 хвилин на молодших курсах. Саме тому центром студентського життя є бібліотека, що цілодобово працює без вихідних днів.
Нормативні документи нашого МОН з 2002/2003 навчального року вимагають тридцяти годинної аудиторної роботи на тиждень (раніше було 36). Це є співвідношенням аудиторних і самостійних годин 1:1, але і воно порушується на користь аудиторних годин.
До 2003 р. навчальні плани вимагали 2/3 навчального часу витрачати на аудиторні заняття. А третина часу самостійної роботи ніякими формами роботи не контролювалась. Не контролюється вона фактично і тепер. Відсутність письмових форм контролю самостійної роботи студентів привела до того, що не тільки наші студенти, а й аспіранти не вміють писати наукові тексти. Я маю на увазі не поширену нині мовну безграмотність, а невміння сформулювати свої думки, аргументувати свою позицію, зробити аналіз, обґрунтувати висновки.
Збільшуючи час самостійної роботи за рахунок аудиторної (це розумний підхід!) МОН сподівалося на стимулюючу, як і в Європі, ін’єкцію в навчальний процес. Насправді ж ВНЗ одержали звичайну клізму, бо ніякого додаткового фінансування на ці зміни ніхто не дав, введення кредитно-модульної системи ніхто не вимагав, а без цього переструктурувати навчальний процес просто неможливо. Потрібно вводити інші форми педагогічної роботи і вносити зміни у педнавантаження викладачів. Насамперед, необхідно визначити модулі навчальних курсів і узгодити їх з кредитами часу, тобто визначити оптимальні витрати навчального часу студента на повне вивчення матеріалу; розробити методику розрахунку педагогічного навантаження викладачів в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Звісно, цьому мала передувати розробка та прийняття відповідних нормативних актів вищої школи, розробка нової та вдосконалення існуючої системи поточного та підсумкового оцінювання знань студентів.
Прості розрахунки показують, що збільшення часу на самостійну роботу студентів, а значить і на контроль її відповідними формами занять, приводить до збільшення годин педнавантаження, а значить – збільшення ставок викладачів, особливо асистентів. (До речі, співвідношення професорів (доцентів) і асистентів на наших кафедрах прямо протилежне європейському). Це також є однією з причин ігнорування новацій.
Не маючи фінансування на реформу навчального процесу у відповідності до вимог МОН (а заодно і